Чути, коли батьки “перемивають” чиїсь кості. Розповідають речі, котрі тобі не цікаво (й не треба?) знати, вивалюють тобі на голову свою думку і своє сприйняття інших людей. Загалом-то тобі по боку, що саме вони розповідають і про кого, бо в тебе завжди була своя голова на плечах і ти давно вже не сприймаєш точку зору батьків як щось важливе. Просто тому що вони сто-п’ятсот разів довели, що їх точка зору нічого не варта. Що хочеш зробити щось правильно – спитай у них, як тобі слід зробити, і роби навпаки.
Одна доросла людина іншій дорослій людині розповідала про те, як чужі діти ходили до неї їсти. Чи слід взагалі про таке розповідати? Думаю, що ні. Бо ти або робиш добрі справи і “про себе”, або на…й то не добрі справи, якщо ти хочеш перед кимось побути “добрим”.
В мене в дитинстві був випадок. Коли я був у сусідки, і вони вирішили мене погодувати. Я поїв. Щось якось потім про те дізналась моя мати. І щось буркнула типу що “не треба їсти у цих людей, бо вони самі не багаті”. З тих пір що? Вірно. В 9 випадків з 10 я відмовляюсь від їжі у людей. Бо цей випадок викарбувався в моїй пам’яті до сих прі, хоча те було вже років з 25+ назад. Бо мені соромно в когось їсти, щось не принесши людям. Бо я вважаю що це їм в тягость. І в цілому.
В дитинстві мене нерідко били ременем, або ж, шлангом для зливу води з пральної машини. За що? Гм. Іноді за погані оцінки. Іноді навіть не знаю, бо досі не зрозумів, за що можна так бити свою дитину. Ок, раз був випадок що певний час потайки крав гроші у батьків. Тоді мені заборонили гуляти по вулиці – я й став “домосідом”, став менш соціальним. Перестав спілкуватись з іншими дітьми. Тоді було б зрозумілішим, за що саме мене били, але ж били не за це. Втім, ці два приклади зробили мене тим хто я є. І з тих часів головне що я хотів – не бути схожим на батьків. В першу чергу на мати, бо била мене саме вона. І, в тому числі, ці два приклади, є тою причиною, через яку я не хочу знати точку зору цієї людини відносно інших людей – бо в мене є своя точка зору на всіх.
Для себе я сприймаю цих людей другою родиною. Місцями, скоріше навіть першою. Бо добре ставлення цих людей до мене було не “через щось”. І я дуже добре пам’ятаю все добре, що хтось мені зробив. І ніколи не забуває зле, що зробив ще хтось.
В цей день я хотів би побажати всім дітям не бути схожими на своїх батьків. Не вбирати в себе гірші їх якості. Вберіть кращі – якщо їх немає – краще не вбирайте нічого. Завжди вважалось, що ми маємо бути вдячні нашим батькам за те, що вони нас народили. Але дітей народжують щоб показати їм кращий світ. Щоб зробити для них кращий світ. Не для того щоб був об’єкт для знущань і фізичного насильства. Жодного разу. 20 квітня день народження гітлера. 27 квітня день народження людини, яку я тут згадав. Люблю, ціную, але певні речі з пам’яті не зітреш. І сумно, що оце сьогоднішнє “перемивання кісток” стало цим дописом. Але я з піною у рта буду відстоювати людей, які мені дорогі. Навіть, якщо мовчки.