Позначка: вірші

Робить оберт планета в тиші..

..наші долі – це просто вірші.. Продовжувати читання Робить оберт планета в тиші..

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу..

tychyna
#вірші #думки

Ото сиджу я, в голову знову лізуть чотири строки, котрі я звідкілясь знаю. Скоріш за все ще в школі теє було написано на дошці…з них і починається вірш

“Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.”

Вірш Павла Тичини так і називається “Я утверждаюсь”. Я не знаю, як працює мій мозок, точніше знаю, але нічого не можу з цим поробити – він запам’ятовую все те, що мені важливо, і пропускає повз себе все те, що десь, в підсвідомості, вважає за непотрібне. От і ці строки я проніс з собою крізь пів життя. Пів життя я не спілкувався українською, а знаю її в більшості своїй.

Може в тому й суть? Ми запам’ятовуємо багато чого, та чи все воно нам, згодом, виявляється потрібним?..

Навіщо здався плющ на самотині?..

801c68595cf33e0e529c47e41aedf262
#музика #вірші #Леся_Українка

Можете віддяти мені руку, якщо це не найкраще з того, що ви чули в кінці цього десятиріччя 🙂
Композиція на вірші Лесі Українки

“Хотів б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно і так щільно, і закрить вiд світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш мов руїна, листом моїм вкрита, —

Плющ надає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ на самотині?

Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?

Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, — як нам з тобою, —
А прийде час розсипатись руїні, —
Нехай вона плюща тоді сховає під собою.
Навіщо здався плющ на самотині?

Нехай вона плюща тоді сховає під собою.
Навіщо здався плющ на самотині?”

А завтра осінь за календарем…

“…І хтось ще просить потримати літо,
Та вулиці вже сповнені дощем,
І вітер завива несамовито.
Так швидко нас покинуло тепло,
Серпневе сонце попрощалось рано.
А осінь неминуча. Ось воно:
Це твоє перше дощове сопрано.
Це перші твої кроки так звучать
Нестримною вечірньою грозою.
На вулицях усі кудись летять,
А я стою й милуюся тобою.
Ти прикрашаєш кожен закуток
Своєю золотавою ходою.
Дозволь мені зробити цей ковток
І впитися твоєю глибиною.
Впусти мене на мить в своє шатро,
І сповни мене мудрістю своєю.
Я одягну тепер нове пальто
І вийду в світ осінньою зорею.”