Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу..

#вірші #думки

Ото сиджу я, в голову знову лізуть чотири строки, котрі я звідкілясь знаю. Скоріш за все ще в школі теє було написано на дошці…з них і починається вірш

“Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.”

Вірш Павла Тичини так і називається “Я утверждаюсь”. Я не знаю, як працює мій мозок, точніше знаю, але нічого не можу з цим поробити – він запам’ятовую все те, що мені важливо, і пропускає повз себе все те, що десь, в підсвідомості, вважає за непотрібне. От і ці строки я проніс з собою крізь пів життя. Пів життя я не спілкувався українською, а знаю її в більшості своїй.

Може в тому й суть? Ми запам’ятовуємо багато чого, та чи все воно нам, згодом, виявляється потрібним?..