Хотілося б дізнатись, як так трапляється, що на початку року в мене все добре. Почуття якоїсь ейфорії. Сподівань на краще…і я, якимось магічним чином, примудряюсь просрати це все за пів року чи трішки більше. Втратити контакти, розірвати зв’язки. Впадати в таку собі соціальну депресію. Тобто винирювати зі всього того, що надихало…
Я не шукаю більше тимчасових зв’язків. Точніше я не бачу більше в цьому рішення. Мені більш менш зрозуміло, як підтримувати звичайні стосунки. Тобто, там, де у всіх проблеми, я розумію як робити так, щоб ти не “звикав” до людини. При цьому я не розумію, як не звикати до співрозмовників. До друзів. Завжди заходити в них щось цікаве. Надихаюче.
Рік тому я розмірковував на тему типу “ну хоч Сашу не просрав”. Мовляв, я знову спілкуюсь з людиною, котра своєю творчістю надихала. Але мені важливе розділення якихось моральних цінностей, навіть коли мова йде про друга. Рік пройшов. Я вже розмірковую, як не просрати це спілкування.
Я не погоджусь, що в моїх відносинах (сімейних) всі проблеми виникають через мене, але я погоджусь що більшість з них, все ж таки, через мене. І, мабуть, всі проблеми в відносинах з людьми виникають або через мене, або через моє сприйняття якихось речей.
Мені пощастило бути у відносинах з людиною, якій я можу розповісти все що завгодно і вона спробує максимально зрозуміти мене і мою точку зору. Русь. Не просри ще одну людину, котра якщо не зрозуміє всіх твоїх тарганів загалом (бо ж, бо ж…), то хоча б не побіжить від тих, про котрі ти розповідаєш.
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.