Закорінілий інтроверт

Якщо так подумати, моя соціальність це примарна хмаринка, котра виникає коли я відчуваю певну незручність.

Тобто я роблю вигляд, що все ок. Мені норм підтримувати розмову більш ніж з 1 особою, і все таке інше, але в цілому…мабуть я брешу, коли роблю щось соціальне, бо якщо так подумати, я навіть сам намагаюсь” першим не йти на контакт, очікуючи чогось. З точки зору соціальності то не є добре, а значить сама сутність більш інтровертна, соціофобна…

Зі мною складно, бо одна половина каже “ок…ти хотів суспільство – ось воно”, а інша хоче заховатись і втікти якомога далі звідси. Мене спитали тільки що, “то ви сюди переїжджаєте”, я напів-автоматом відповів “так”, але, мабуть, я сам не маю відповіді на це питання. На скільки ти тут затримаєшся, Русь? Рік? Два? Знову втечеш? Куди? Багато варіантів? Ти намагаєшся кожен раз втекти від себе чи від когось? Я хочу почути від “тебе” відповіді на ці питання, але ти мовчиш. Мовчиш, бо ніколи не знав що сказати, коли хтось тобі задасть незручні питання. Ти губишся кожен раз в такі моменти, навіть залишаючись на самоті.

Це як вечірка, на яку ти завжди хотів, але тут розумієш, що тобі на ній некомфортно знаходитись. Ти завжди береш з собою себе. У будь-яку “подорож”. Саме тому в тобі одна половина тебе самого часто не розуміє ту, іншу половину, котра завжди втікає.

Часом, я дуже стомлююсь від життя з самим собою. Хтось не може знайти порозуміння у відносинах з іншою людиною – і це нормально. Я б навіть сказав – цілком природньо. Бо ж природа людей різна. А от коли в тебе завжди одна частина підсвідомості воює з іншою – тут вже виникають проблеми більш серйозного рівня…

Нам завжди хочеться, щоб неправим був хтось інший. Щоб ми завжди перемагали в іграх. Щоб весь світ був тільки наш. Одна частина мене хоче врятувати світ. Як зовнішній так і внутрішній. Інша хоче все зруйнувати, чого бажає перша. Мені важко вирішити, яка з цих двох половин більше “я”. Бо маючи відповідь на це питання – було б зрозуміло, що буде далі. А поки що я просто спалюю внутрішню енергію конфліктом, котрий ніхто не бачить. Бо він завжди десь всередині. В цьому сенсі, мене зацікавила фраза Елі, на яку я дивлюсь зараз зовсім інакше…

“А з того, як ти це описуєш, роблю висновок, що справи не дуже(((.
Бо людина починає так гірко жартувати, коли ніякі логічні і інші дієві способи не працюють …. Нажаль.”

Ми з нею не дуже часто спілкуємось, тим більш важко зрозуміти, звідки таке сприйняття. Але щось в тому є…

Я зараз як той творожний десерт – в котрого закінчується начинка, і лишається біла маса. І я не хочу бути не тут, ні ще будь-де в іншому місці. Бо я не розумію, чого від мене хочуть оточуючі. Чого в цілому від мене можна хотіти?..

Замикаюсь в собі і не хочу шукати відповіді на питання, котрі, мабуть, важливі…