..хто мене читає. Ну…не настільки, щоб писати “егей! Щось знайшли цікаве? Давайте знайомитись!”, але в цілому. Якщо провести паралелі, то ведення окремого блогу чимось нагадує бортовий журнал корабля десь на окраїні моря чи, скоріш, океану. Коли інформація буде прочитана лише згодом, в більшості своїй вже може не відповідати реальності. Саме так..
Коли я натрапляв на чужі блоги, я читав старі записи. З самого початку. Скільки б сторінок не було, мені було цікаво. І кожен раз проблискувала думка “гм..а людина ж вже зовсім не така! То яка вартість тих слів і думок, якщо її світогляд вже разів зо три змінився?..”.
Мене засмучує думка, що цей, мій океан, не викидає на берег когось на плотах. Як в тій грі про піратів. Що це не місто, де хтось буде ділитись міркуваннями і роздумами, котрі б мені були цікаві. Та й взагалі. Мертві дороги для мертвих людей. Свіжих думок не вистачає як повітря. Втім, всюди одне й те саме. Переінакшуючи, можна сказати “Фейсбук – війна, Вордпрес – війна. Скоріше відправляйтесь ви такі писаки “на..”” бо ж набридло. Набридло, що це єдина тема всіх. Набридло, що кожен другий пише “тільки не забувайте, що у нас війна!!”. Наче в мене був вибір де жити і як…і якщо вже жити в країні де війна чи не жити – вибрати не можна, дайте, хоча б, мати простір без війни. Для думок..
Останнім часом соціальність – не мій коник. Тож…
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.