Знову лякають

Цікаво, що найбільше мене лякають питання, котрі я звик ставити сам собі..

Найчастіше ці питання ставляться відносно людей. Мого до них відношення. Тобто, я запитую себе “якщо тобі так все одно, то чого ж ти так тим до цих пір переймаєшся?..” – і сьогодні я отримав відповідь на одне з питань.

В такі моменти здається, що за певні думки чи речі має бути соромно. Питаєш себе “перед ким?” – і на це питання немає відповіді. Бо ж ти симулюєш реакцію тих чи інших людей на твою відповідь на якесь питання. Але це все “працює” виключно в твоїй голові – ти не можеш знати реальної реакції будь-якої іншої людини окрім себе самого.

Є ж думка, що нам болить те, що для нас близьке. Тобто, коли ти “пальцем у небо” попадаєш по якійсь болючій темі для когось – дізнаєшся, що людину це дійсно хвилює. Сьогодні я задав собі бридке питання – чому мене так турбувало те, що одна людина не толерантно відносилась до деяких речей. Відповідь проста – чим ближча нам людина, тим менше ми сприймаємо різність наших світів. Нам боляче від того, що людина “думає саме так”. Бо це зовсім протилежне до нашого сприйняття. І тим важче з цим примиритись.

=====================

Колись я займався пошуком “близьких” по духу людей. Тих, хто тебе зрозуміє. І коли знайшов – дізнався про очевидну річ, котру не враховував. Це щось на кшталт “рівноцінного обміну” з “алхіміків” – беручи щось, ти маєш віддати щось замість того. Кожен раз, знаходячи близьку тобі по духу людину, вона окрім розуміння, на чому базується твій світ, також має розуміння, що його може зруйнувати.

З роками твій світогляд змінюється, твої інтереси стають ширшими. Тим легше мати людей для кожного окремого кола інтересів. Тим небезпечніше потрапляти на тих, з ким в тебе є кілька спільних інтересів.

Думаю, що різнобарвність моїх інтересів, це такий собі захист від того, щоб з кимось в мене був спільний світогляд на все. Але це правило діє у дві сторони, і коли ти ставиш ті чи інші хобі вище інших – відповідно, ти концентруєш на них увагу. І знищуєш все, що не співвідноситься з тим.

====================

З роками я навчився вирішувати питання, котрі “несумісні з життям”. Як-то сьогодні я приїхав у гості і забув ключі від запасної батареї. Згадав про свої навички відкривати замки і відкрив його канцелярським біндером і плоскогубцями. Потім, під час дороги додому, виявилось що в мене перегоріли дроти від батареї до контролера, і я за допомогою канцелярського (боже, та я прямо офісний планктон) ножа і стяжки відремонтував кабель і доїхав додому. Вже не думаєш про те, що щось не можна вирішити. Просто береш і йдеш тараном на всі проблеми. І все життя дане на вирішення однієї, найбільшої проблеми – життя з самим собою. Все життя трапляються різні речі, під час яких ти приймаєш рішення, за які потім сам з себе питаєш “ну ок…а що тут було не так?”. І найстрашніше не коли в тебе немає відповідей на питання – страшніше, коли ти їх знаєш.