Автор: revolytion

Подивились Слідчий (2007)

Скільки акторів потрібно для цікавого фільму? Відповідь вас здивує… Продовжувати читання Подивились Слідчий (2007)

Ніколи не було, і ось знов..

Дивно/дивовижно натрапляти на щось старе і знайоме, але що ти встиг забути. Коли я перемикаючи пісні побачив знайому назву – не втримався, вирішив подивитись, “що ж там люди зробили, і чи вірно я розумію..” Продовжувати читання Ніколи не було, і ось знов..

Війна нескінченності

Левова доля речей, котрі я роблю, лишається “поза кадром”. Найчастіше це архіви знімків з телефона (у тих випадках, коли я не забував їх робити). І було б чудово їх час від часу викладати (що я раніше робив у ФБ, до того як офнув з нього купу людей і забив), але системність то не моє. Продовжувати читання Війна нескінченності

Навички

Ти можеш прокачати навички, але якщо в тебе немає бачення закінченого виробу – сенсу з них не буде. Я думаю, що виростити в собі творче бачення чи креативний підхід неможливо. Воно або є або ніт.

Іноді я не розумію, чому я взагалі лізу у фотографію, відеозйомку. Нащо мені дві камери і світло. І взагалі, куди я йду?..

Я думаю, що багато таких як я “просто чекають свого шахеда”…бо не бачать сенсу в тому, чим займаються чи хочуть займатись.

Привіт, творче вигоряння!

Вигоряння, це коли ти їдеш у ліс, береш із собою 2 камери, 3 об’єктиви. Приїжджаєш. Дивишся на ті соснові шишки і…розумієш що забув вдома бажання фотографувати. Це спустошення важко якось обмалювати чи помітити. Але воно є. Воно в тобі. І ти його бачиш в небажанні щось робити. Та є рецепт. Треба знайти те, що тобі подобається саме зараз. І з того почати.

З того і почну…

Швидкоплин

Життя має дві стадії – “встигнути, поки молодий” і “час вже минув”. І чому боятись того, що чогось не встигнеш? Бо ж чим швидше плине час, тим швидше тебе не стане в цьому світі. Закінчаться твої муки? Певним сенсом так. Тобто ти прийдеш або до пустоти, або до переродження. Тож чи є сенс боятись, що чогось не встигнеш? Не встигнеш чогось до 45, до 50…чого саме? Кудись дітись? Чи кимось стати? А що, як тобі не слід було кимось ставати? Я переживаю, що на життя не вистачить грошей, але не переживаю що на життя не вистачить мене самого. Коли гроші лишаться, а я вже ні.

Часто думаю, що дурна справа кудись вже бігти зараз. Я навряд чи колись “доросту” до машини чи мотоцикла. Бо завжди буде “ніколи” і завжди буде “пізніше”. Тож…чи так поганий електротранспорт що є зараз? Чи слід йти до чогось іншого/більшого? Думаю, що ні…

Дайте просто прожити цей етап, коли в тебе ще є вибір, щоб його не було і не було бажання щось змінювати. А просто жити до останнього…

I am the language that you don’t speak

Раніше я б назвав це саморуйнуванням. Бажанням зламати щось щоб зламати. Чи ламаю я зараз? Продовжувати читання I am the language that you don’t speak

Шипи

Зловив себе на думці, що шипи у моїх вухах це не тільки про те що це компактніше, зручніше, а ще й тому, що вони шипи. З одного боку це символ того, що я можу бути кілким. З іншого це нагадує булавку, з одного оповідання, де чоловік, у випадку дурних думок, колов себе до крові. Мені подобається відчуття, що я можу в будь-який момент вколоти себе. Мені подобається відтягувати сережку, розуміючи що вона є частиною мене. Щоправда це стосується тієї що на своєму місці вже близько пів року.

Інакше я став сприймати і волосся на своєму тілі. Раніше я вважав, що “сезон для творчості” це з осені і до теплих днів, бо ж не добре бути чоловікові “з поголеними руками і ногами”. Зараз я ставлю понад усе саму ідею творчості. І не дуже сприймаю те, що не виглядаю як мавпа. Просто є таким, яким мені бути комфортно.

Все ще питаю себе – з чим саме це пов’язане. Все одно поки що приходжу до думки, що психологічно частина мене вмерла тоді. Частина, котра робила певні бар’єри, за які ти не мав права виходити. Зараз я живу без бар’єрів, а ті що є я руйную як тільки починаю їх бачити. І якщо хтось каже що “так не можна” – я одразу ж намагаюсь довести зворотне.

У нас дуже полюбляють “уроки національної ідентичності”, але, чомусь, не популяризують тему самоідентичності. А вона, на мою думку, значно важливіша.