Автор: revolytion

А ця версія навіть краще…

Цікаво, що часом я сприймаю тексти не відносно себе, а відносно когось іншого. Так і тут…
Продовжувати читання А ця версія навіть краще…

Подивились Ангели відплати (2006)

Автобіографічний фільм з долею містики і еротики? Це сюди.. 🙂

Почну з цікавого факта, котрий полягає в тому що фільм знімався у 2006 році по подіям 2002 року, в той час як у 2007 році актриси, одна з яких знялась в цьому самому фільмі 2006 року, звинуватили режисера Бріссо в зґвалтуванні, сексуальному насильстві та домаганнях протягом періоду з серпня 2005 року по вересень 2007 року. Тож, це вже не просто фільм, а якийсь мульти-всесвіт заснований на тому, хто його і зняв. І…тим не менш.

Фільм розповідає про режисера “середніх” років, котрий намагається зрозуміти суть сексуальності через те, щоб зняти актрис в умовах, котрі будуть для них некомфортні. Тобто, щоб перед камерою з ними відбулось щось таке, на що вони раніше ні за що б не погодились. І от, відбуваються кастинги, кожна актриса розповідає свою історію і те, чого вона хоче отримати від своєї ролі, в той же час мало хто з них погоджується на те, що потрібно режисеру. Втім, знаходяться кілька актрис, котрі згодні на все, що від них потребує режисер. Навіть, якщо це вплине на їх звичайне життя.

Протягом перегляду фільму ми спостерігаємо на те, як режисер (персонаж) намагається знайти щось таке, що від нього втікає швидше, ніж він встигає це схопити, бо ж часом важко зрозуміти – де дівчина віддає щирі емоції і розповідає те, що думає, а де це просто гра акторки, і вона робить все те, чого хоче сам режисер. Складається відчуття, що не дівчатам років по 20, а самому режисеру, котрий хоч і знаходиться осторонь від всього що відбувається між дівчатами, втім вірить всьому, що вони роблять і говорять.

Сюжетно, я б провів певні паралелі з “Німфоманкою”, але тут фільм, дещо, про інше. Втім, це не заважає йому мати приємні для ока постільні сцени, тож…хоча б через це його слід глянути. В іншому, є відчуття що хотіли донести якусь ідею в якійсь формі, що так і не вдалось зробити. Чи раджу я цей фільм до перегляду?..якщо вам подобаються фільми з елементами еротики – так. Якщо ні – то..ні 🙂

Якщо твоє життя – кіно, який би в ньому був саундтрек?..

Чи замислювались ви колись, з якою музикою асоціюється ваше життя? Повсякдення. Чи “вся дорога” в цілому? В мене завжди так, і кожен день з чимось асоціюється. Люди асоціюються, події. Навіть спогади мають свій саундтрек. Продовжувати читання Якщо твоє життя – кіно, який би в ньому був саундтрек?..

Феміністичний ретелінг

Так он воно, як зараз називається, крадіжка чужих творів – “феміністичний ретелінг”.


За фактом, я мабуть більша “феміністка” ніж самі феміністки, бо знаю як часто чоловіки бувають козлами у різних випадках. І, середньостатистично, більше повірю позиції жінки ніж чоловіка при рівних обставинах (це коли жінка не істеричка), втім…хтось пояснить, чому мене все ще бісять “феміністичні ретелінги”? Чи не це саме знецінює жінок, як…бажання “пересказати” твір чоловіка? Чим це відрізняється від “о…я краще знаю що хотів сказати чоловік, і зараз я вам скажу як це б виглядало, якби він був жінкою”.

Не має більшої чуйні, як оці ось “вічні срачі” на тему “Жінки з Вєнєри, мужчіни з бодуна”((с)Свінсіті). Є крайні прояви свинства з обох боків в тих чи інших випадках, і ситуацій, коли, наприклад, жінка кинула дитину, часом не менше, ніж чоловіків, котрі лишили жінку з дитиною. Це когось робить кращим? Чи як?…

Іноді відчуття, що світ сам генерує реальність для срачів…той випадок, коли не можу не згадати (все ж таки) ОП…”І всі вони шукають різницю. А я шукаю те, що нас об’єднає..”

Коли переклад краще оригіналу, бо ж…

Десь вчора мені стало цікаво, що ж то за пісня така…якщо не помиляюсь, вона також назва альбому, а саме “Don’t wait ’til tomorrow”. Продовжувати читання Коли переклад краще оригіналу, бо ж…

Давним давно, в далекій-далекій галактиці..

Не пам’ятаю, чи то історія часів моїх перших (технічно, других) взаємовідносин, точніше після них, чи то ще і до перших було, але в голові була думка щось на кшталт “я буду рости і ставати кращим. Буду вміти все. Буду тим, відносно кого будуть складати приклади. Типу “подивись, от він це робить, а ти ні””. Я буду людиною, котра буде “ідеальною” для відносин. Бо достатньо бути краще середньостатистичного чоловіка. Середньостатистично менше пити. Середньостатистично радувати час від часу. Середньостатистично щось готувати час від часу. Середньостатистично робити щось по будинку.

Через особливості метаболізму, з зовнішністю так не вийшло, тож як є. Що ж до іншого – коли я комусь допомагаю, мені кажуть “ну…звертайся якщо щось буде потрібно, вмію і по тому і по цьому..” – а я ловлю себе на думці, що немає речі, через яку я б до когось звертався. Тобто я полізу в інтернет, знайду рішення проблеми, якщо не знайду прямих – знайду обхідні шляхи вирішення проблеми. І зроблю це сам. Як завжди, як раніше. Щоб бути краще інших на їхньому ж полі.

Загалом, це все було через образу. Образу на те, що мені “хтось” потрібен, а я був тоді не потрібен нікому. Часом страшно, наскільки я зараз “комусь” потрібен. Вчора от, дивився яке свято – чи можна працювати. Ввечері вирішив, що вчора був “День паломника”. Історія замовчує чому. Але останню з двох розеток я кріпив з ліхтарем. І от гумореска в тому, що зараз ніхто не потрібен мені. Тільки раніше то стосувалось взаємовідносин, а зараз соціуму в цілому, мабуть. Годі прикрашати фінальну думку словом “мабуть”

Відчуття “ліктя”

Одна частина мене має дивне “відчуття ліктя”, типу “коли що – все вирішиться”. А друга каже “- так! За твій рахунок!”. Загалом-то, дивно відчувати якусь надійність чи фз, коли розумієш що в разі чого ти не до кого не будеш звертатись, бо не можеш до когось звернутись. І це, щось, внутрішнє, мабуть. Це не про час, який тобі треба бути серед якихось людей, щоб звикнути до них і звертатись. Це про внутрішнього звіра, котрий не хоче більше комусь довіряти. А якщо в тобі немає довіри, про що, взагалі, мова? Щось, Фльорно..

“Нет никаких деревьев, никакого дома,Сумрачных тихих аллей, никаких знакомых собак.Цветы в ухоженных клумбах, всё совсем по-другому –Незнакомей, новей, словно всегда было так.

Это конечно то место, только время не это,Не то время года, не то время суток.Было так интересно – мама, папа и лето.Вот я превратилась в кого-то, не заметив, что в промежуток.
Все залеплено штукатуркой, замазано свежей краской,Проведено много мелких работ.Как вернуться в другую жизнь,Которая кажется сказкой, когда всюду прошел ремонт?”