Автор: revolytion

Про те, як піз…ть політики

А сьогодні дітки, я вам розповім як піз…ть політики. От приклад новини:

Мій приклад, про який знають знайомі, родичі та читачі цих записів, знають з чого почалось моє “оновлення даних у ТЦК” і…чим воно закінчилось. Більш того, я був “пришвидшено мобілізований” не дивлячись на мій поганий стан здоров’я. Бо ж сьогодні ВЛК, завтра вже навчання. В них немає часу вирішувати – придатний ти, чи просто гарматне м’ясо…треба всіх встигнути закинути у топку війни, поки ще горить…

Не я вас вибирав, але я вам ще пригадаю це все після закінчення війни. І я і тисячі інших, кого було “пришвидшено мобілізовано”, не дивлячись на стан здоров’я. Ті, кому лікарі закреслили діагнози і зробили придатними. Ті, хто лишився без дітей, батьків, близьких – вся їхня кров, не в останню чергу, на руках тих, хто робить нашу могилізацію реальністю, закриваючись словами про “Це геть не означає..”

Ну…або ж ви просто ні…я не розумієте, що відбувається на місцях. А якщо не розумієте, то який сенс з таких зам. міністрів оборони взагалі?!..

Ps а шо ж це я все тут пишу, і не біжу актуалізувати дані? Так я б радий, але ж ваші ж ТЦК утримують мої документи, через що виникає потреба у людей звертатись до адвокатів і платити немалі гроші…

Pps і ще раз…ті хто виїхали…ви правда хочете повернутись у цей безлад, що відбувається в країні?..

Закорінілий інтроверт

Якщо так подумати, моя соціальність це примарна хмаринка, котра виникає коли я відчуваю певну незручність.

Продовжувати читання Закорінілий інтроверт

Хуйпустка…

Що це таке? Це те що в мене зараз…це як “відпустка”, тільки без відпустки. Коли ти сидиш, думки про одне, а справи про інше. Коли ти не займаєшся повсякденними справами, але й не робиш того, чого хотілося б, бо воно “не на часі”. І от наче ти відпочивати мав би, а за фактом…

Я хочу щось робити. Мати доступ до свого транспорту і інструментів. І загалом…але це в мене забрав тот сраний військомат. Тож…гори ти вогнем, дубенський ртцк…молю, щоб до вас дійшла люстрація і ви отримали своє по заслугах…і тільки про це…сподіваюсь, такого кадра, котрого зовуть анатолій кононов, таки візьмуть за те саме місце. Бо коли я випрашував з ним поспілкуватись – щось він якось не дуже звернув на те увагу. Ну ок. Його право. А моє право захищати свої права і права таких як я…

Війна колись скінчиться, і у всіх хто вижив і кого незаконно було відправлено на війну – вони повернуться до вас. Повернуться з питаннями, як так вийшло, що люди з проблемами по здоров’ю були відправлені на війну…

Дождь, как шорох страниц…

Цікава штука, цей ваш Амітриптилін…з одного боку він дає можливість “бути мені людиною”, з іншого…пригнічує і, я б сказав, вирізає саму мою сутність. Як я там намагався зберегти. Протез нервової системи – я б так його назвав.

Часто читав про те, як люди сидять в 15 і 17 років на всяких антидересантах, і думав “ок…а як це?”. Зараз я знаю як, і…мабуть багато речей стали більш зрозумілішими. Не легшими для розуміння, а саме зрозумілішими.

Важко з людьми, але на самоті десь так само..

Для дорослих..

Насправді, “Супермінор” від Cheshires це як “Развлечение” у Стри. Той випадок, коли аудіторія “ще не виросла”, а виконавець вже. І ти лише з часом щось починаєш розуміти. Як от, наприклад, цей скарб котрий відкопав тільки зараз…

“небо усыпано звездами пестрыми
хочется песен и сладостей
простых человеческих радостей

я забыл
я монстр
поднимите мне веки
руки мои изломались в извечной мольбе
я убил
так просто
я убил человека
в себе”

Вважати російськомовні пісні Cheshires поганими через мову? Не став би. Хоча б тому, що в них більше сенсу, ніж в таких же текстах російських виконавців. Про “Гострі предмети” я зовсім мовчу. Бо це пісня, котра, в певному сенсі, стала для двох слухачів таким собі “рятівним човном” в певний час їх життя.

Цей трек (Монстр) не для всіх, але при бажанні ви можете підтримати виконавця і придбати його на Bandcamp https://cheshires.bandcamp.com/track/–41 . Тим більше, що сам Вадим Казаков з самого початку війни всебічно допомагає нашій перемозі. А один з учасників гурту воює за нашу можливість писати такі пости…

А “Сніг”, з цього ж альбому, то просто скарб зі скарбів…

До речі, на моїй пам’яті Cheshires це той самий гурт, котрий одночасно зайшов і мені і Aleksandra Brodovskaya – тож це наш “сімейний” улюблений гурт. Хотілось би подякувати за безліч казкових моментів на концертах що були і тих, що точно ще будуть.

“Режь меня, режь
Заполни эту брешь
Из этих цепких нитей живым не выйти
Горько-солёная слеза из глаз прольётся
Зажглась звезда, погасло солнце

Зима всё ближе
Постель мне лижет
Свой вонзит кинжал
А мой хороший
Нас всех искрошит
Жаль…”

От і зараз…

Я хочу дистанціюватись від важливих рішень, як от, наприклад, жити в будинку що є, але з сусідами, або ж шукати своє. І я не хочу відповідати на це питання. Не для себе, ні для когось ще. Бо…воно все одно не моє. То чи є якийсь сенс вкладатись у щось, що не твоє?..життя навчило, що ні. Але і варіантів не дуже багато…

Можна спитати себе “Русь…ну чим ти невдоволений на цей раз?”. На цей раз я невдоволений тим, що один хоче купити цю половину, другий хоче лишити як є, третій не знає що він хоче, а ми четверті. Сторона, котра зовсім стороння. І завжди буде відчуття не свого будинку. От запам’ятайте цю думку – я вам на неї ще точно встигну 10 разів поскаржитись.

Невчасно я себе накручую, але різниця між відновлювати цей будинок і взяти інший в такому ж стані за 5000-10000 і відновлювати – десь так на так…але там ти сам вирішуєш, як все буде. А тут ні…