Автор: revolytion

Той, хто сидів на дистанційці коли це не було мейнстрімом.

Запитали мене сьогодні про “чому на ви”. Не став грузити людину, вирішив “підгрузити” себе. Мабуть, це про дистанційність. Про небажання бути ближчим до людей. У будь-яких проявах. Помічаю, що з роками, а скоріше навіть з людьми (з кожною наступною людиною, тобто) ця відстань росте. І мені стає ще менш комфортно спілкуватись з кимось телефоном, з ким до початку дзвінка я не хотів спілкуватись. Тим цікавіше, що більшість тих, хто дзвонить мені і щось хоче, на моє “напишіть будь ласка у Вайбер, що вас цікавить” – зазвичай не відписують. У 70-80% приблизно.

Все більш дивно звучить для мене самого ідея, що я хотів переїхати “ближче до сім’ї”. Частіше задаюсь питанням “до якої саме?..” – не у площині людей, а чогось абстрактного. Здається більш корректно зараз говорити “подалі від людей і сім’ї, поближче до себе”. Але я навіть не знаю, де те саме місце, де “до себе” буде ближче. Спокійніше, певно що, було б жити в осередках Сміли, втім…війна, кількість нерухомості у продажі, її стан, вказують на те, що навіть в цьому аспекті життя не ти вибираєш те, що хочеш, а життя вказує як тобі далі жити.