Полюбляю, отак от, виокремити якесь слово, а частіше строчку, котру ніхто окрім мене не зрозуміє, мабуть. Загалом…колись я розшифровував тексти пісень одного виконавця. Спробуємо зараз? Ок…”завтра. 9 ранку.”
Вчора в голові крутилась фраза. “Кажуть – поплач, і тобі стане легше. Я виплакав всі очі, але легше, чомусь, не стало..”
Влітку я знайшов дві колби. У гаражі дідуся. І хотів їх забрати для декору. Лишив на вулиці. Вони там пережили зиму. Коли я вирішив забрати дві – одна з них випала з кишені по дорозі і розбилася. Точніше відлетіла горловина. В мене таке відчуття, що емоційно, ці кілька днів розтрощили мене так само як розсипалась та колба. Те що я будував. Що з’єднував у одне ціле. В мене таке дивне відчуття, що всю свою накопичену енергію я жбурнув у ці два дні. Коли ти працюєш через силу. Ми майже попрощалися і порішали всі плани на останню частину життя. Наче вже нікого з нас немає. У важких ситуаціях приходиш до думки, що якщо вас розділити – ви швидко помрете. Бо сподіватись буде більше ні на кого. Бо ж, бо…
Мені хотілось би зараз, як вона…ось ця ось..:
“I was cold, I was lonely
No one thought to even phone me
Look at me now, I’m a fighter
I’m a strong bitch, baby, I’m designer
I’m tryna shine a light on, light on, light on
Anybody sitting in the dark and crying
Fix your make-up or your hair, pull up a seat over here
Gotta do what you do to get by, yeah
Back up, back up, we’re in trouble again
Hitman’s out and it’s on my head
Back up, back up, I’m a do it my way
Live to see another day”
Але сил немає, а є ще завтрашній день. І що цікавіше – неважливо, як саме він закінчиться і чим. Просто набридла сама ця ситуація. Факт, що тебе відправлять кудись і в цілому. Далі ніж можуть зараз не відправлять, бо я вирвав у життя цей шанс. Раніше я вірив, що є якийсь “янгол”, який захистить. Але чим далі живу – тим більше бачу, що роблю це сам. Сам себе захищаю від проблем. Котрі сам і створив?..