..котрі полюбляють казати щось типу “о…яким я був/-ла дурним тоді, коли це писав/казав”. Типу виріс, змінився, всьо ок, і тепер соромно за щось з того, що було зроблено, чи сказано раніше. В такі моменти я полюбляю зануритись в свої старі записи. Будь-які..типу такого:
Це запис, десь приблизно, 2005-2006 року. Часів, коли я навчався в технікумі і, відверто, я навіть не пам’ятаю, кому те могло бути адресовано. Але натикаючись на подібні записи я не вважаю себе “тоді дурним” чи зараз “надто розумним”. Скажімо так, я відношусь до них приблизно так само, як би хтось відносився до чогось подібного, що написала його дитина. Ну типу…ти ж не скажеш “боже, яка в мене тупа дитина, що вона таке написала!”. Просто це про іншу, “внутрішню” дитину. Зі своєю ми вчимось розуміти друг друга. Інакше дивитись на ті чи інші речі, крізь досвід, пройдений “разом”. Хоча…тут, мабуть, і без лапок можна. В моєму сприйнятті, якщо казати “яким я тоді був тупим” – ти не себе тодішнього принижуєш, ти принижуєш себе теперішнього. Приблизно от як в тій ситуації, коли мені заявили що моя дівчина “нє трамвай – подвінєтса”. І це було не про те, що її не беруть у розрахунок. Це про те, що в розрахунок не беруть мене і мою точку зору. Моє сприйняття. До речі, за 11 років “нє подвінулась”. Дивно, нє?..хоча дєвоньок я знавав багато за цей час. Повернемось.
Людей я оцінюю по кількох критеріях. Один з них як вони відносяться до себе. Другий – як вони відносяться до інших. Мені без різниці, як вони відносяться до мене, бо якщо відношення до інших паскудне – це, всяк, дорівнює відношенню до тебе. Хоча те, як вони відносяться до себе – це, мабуть, найважливіше.
За життя ми робимо безліч речей. Добрих, поганих, смішних, дурних. Але ми самі і є такі – добрі, погані, смішні, дурні. Тож…чому тоді бігти від себе? Від тої людини, котрою ми були колись?..
Якщо вибрати річ, котру можна було б виділити за останнє десятиріччя, одне досягнення. Я б вибрав не свій рід діяльності і свободу. І, навіть, не наші взаємовідносини. Це була б навичка не соромитись себе, своїх хобі, свого внутрішнього світу. Не реагувати на те, як все сприйме зовнішній світ. Бо це не важливо, коли ти в гармонії з внутрішнім. В гармонії з собою…
Стара чернетка. Дивно, що не опублікована
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.