Завжди здавалось, що є якийсь кращий варіант. По професії, мабуть. Що ти “міг би бути кимось”, але для того завжди чогось не вистачало. Як казала одна жінка на днях “добре планувати все на завтра, бо завтра завжди буде завтра. А коли наступає сьогодні – ти вже нічого не хочеш робити”. Але ні, кожному своє. Завжди і всюди. Ти не погодишся на щось менше, але і через голову навряд чи будеш стрибати, бо ти це є ти. Зі всіма своїми плюсами і недоліками. І знаєте що? В тому увесь кайф.
Іноді здається, що життя це все-таки матриця, в якій в тебе є певний рівень, нижче і вище якого ти не будеш, як і будь-яка інша людина. Просто є шлях, по якому ти маєш пройти. Коли ти працюєш в магазині на касі – в тебе на завершені робочої зміни має все бути закрити в нуль. Так і по життю.
Більш того, я думаю що по людях десь так само все працює. Наші взаємовідносини з іншими людьми, наприклад. На певному етапі нам треба “пересісти в інший вагон” і ми змінюємо його, закінчуються одні взаємовідносини – родинні або дружні це неважливо. І все йде далі. Ми намагаємось сприймати це як досвід, після якого кожен наступний досвід буде іншим, але що якщо досвід це теж вигадка? І він нас нічому не вчить, як би ми про те не думали.
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.