Межі прийняття

Традиційно, лежачі в ванній, замислився над тим, які у людей межі прийняття?

От, наприклад, “половинка” п’є – скільки літрів є “межею” неповернення? Коли ти не готовий щось терпіти чи замислюєшся над тим, що “це вже занадто”? Чи, якщо мова про шлюбну зраду – скільки жінок чи чоловіків має бути до моменту, коли “терпець урветься”?

Мої міркування народились з думки, що є творчі особистості, котрі, незалежно від їх штампу в паспорті, сприймались мною “ОК’ово”. Відбувалось це, найчастіше, через їх позицію. Політичну, якщо так зручно. Я замислився, що наскільки мені б не були близькі тексти одного гурту, але їх “мовчання” обірвало всю ту цінність, котру давала їх творчість. Для мене багато значать записи у блог, і якщо я видалив запис, в якому з душею описував альбом, бо він мені дуже запав в душу і був…ох. Частиною мене, мабуть, причому важливою, це…багато значить. Я переклав цей досвід на звичайні взаємовідносини між людьми, і воно добре так вписалось. Бо народилась інша думка – що все у світі (взаємовідносин?) має свої кордони.

На ці кордони впливають наші думки, думки тих, хто нас оточує. Інформація, котру ми отримуємо з навколишнього середовища. Саме тому, у фільмах і серіалах, часто існує кліше, коли один персонаж обманює іншого, але для іншого немає якоїсь реальності, окрім тої, в якій він довіряє цій особі.

В чому полягає межа цієї довіри? Якщо мова про правду і брехню, то завжди є докази брехні, і коли вони спливають – картина сприйняття руйнується і людина може прийняти якесь рішення. А що стосовно прикладів, коли хтось надто п’є, чи надто бреше, чи ще щось? У всіх в житті був приклад чиїхось токсичних взаємовідносин, коли ти чітко розумієш, що інша половина терпить першу. І не розумієш чому. “Людина добра” – це не є аргумент, це є змінна. У всіх сенсах цього слова. “Добрих людей” не буває, є зручні. Але ж ніхто не каже “людина зручна. Тому все і так”.

Терпіння базується на самооцінці того, хто терпить? Чи на небажанні щось міняти? Думаю, що в більшості воно базується, знову ж таки, на “зручності”. Межа нашого прийняття є характеристика, котра базується на зручності людини, відносно котрої є це прийняття. Як приклад, комусь не хочеться пояснювати, чому він дружить з людиною не тої орієнтації – і він розриває цей зв’язок, бо такий зв’язок перестає бути зручним. Не важлива, мова про дівчину чи чоловіка. Чи важливо?

Завжди було цікаво, середньостатистично, є більше жінок, котрі не сприймають одностатеві відносини, чи чоловіків? Мені здавалось що чоловіки частіше не сприймають, бо ж чоловіки. Але досвід спілкування показує, що не завжди так. Я думаю відсотки там і там десь близько 40-60. Близько до середньостатистичного результату.

Намагаюсь у високі матерії і глибокі роздуми, але найчастіше відповіді на мої питання знаходяться на поверхні. Завжди хочеться, щоб все було якось “важче і заплутаніше”. Щоб через щось важке і незрозуміле, ти зміг дійти до прийняття…ем…чийогось неприйняття. А в світі люди “не люблять темношкірих бо вони темношкірі”, і все таке інше. Простіше ніж здається. Просто звичайна ненависть без причин…