Коли закінчились мої другі відносини в житті, зловив себе на думці, що мені шкода. І шкода було не часу проведеного разом чи часу втраченого на те, що скінчилось. Мені було шкода спогадів. Що ця людина знала мого батька при житті. Що знала мене в певний період життя. Що я знав її сім’ю. Що був на похованні бабусі. Ці всі дрібниці складались у певний всесвіт, котрий в мене забрали поза моїм бажанням.
Зараз майже перша ночі. Я сиджу, збираю стіл. Котрий ми, фактично, робили самі – замовляли ніжки, стільницю. Сашка фарбувала ніжки, котрі я обрізав бо прийшли не по розміру. Вона покривала маслом з воском після того, як я зачистив поверхню інструментом з наждачкою, котрий зробив самотужки. Ці спогади тим цінніші, що вони відбувались з людиною, котра і зараз поруч. Спільні цілі=спільне майбутнє.
В певному сенсі, найцінніше, що в нас лишається після відносин з кимось – це спільні спогади. Тим дивніше, наскільки, для когось, вони не коштують зовсім нічого.
Що дивує мене? Що та людина не зрозуміла, під час останньої розмови, чому для мене вона “вмерла”. Якщо ми викреслюємо більшість спогадів про когось – фактично, ми стираємо спільний час. Тож…
Тож цінуйте тих, з кими у вас певні речі викликають певні спогади – саме цим ці люди найцінніші для нас 🙂
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.