Як, от, панічна атака…
Цей термін дещо про інше, якщо слідувати опису в мережі. Але я не знаю, як ще назвати той дивний приступ, що стався…коли дискомфорт від печії закладає тобі в мозок його улюблене “а може там все стало гірше..” з нерозумінням – бігти в сусідню кімнату і сидіти, намагаючись заспокоїтись, чи вже шукати контакти і знову їхати на ендоскопію…
Боюсь нерозуміння того, що зі мною. Мабуть, раку шлунку теж боюсь. Боюсь щось не встигнути, чи ще щось…страх навколо. Ліки прибирають нервовість, але якось вже не дуже. Ще й люди суцільні покидьки навколо. Котрі тільки погіршують стан своєю появою в моєму житті щодня.
Часом здається, що я просто падаю в яму, з якої більше ніколи вже не виберусь. Бо кількість хвороб на квадратний метр в моєму організмі просто не витримує якихось позитивних прогнозів…йобана війна, йобана русня, йобаний навколишній світ – все це має горіти в самому пекельному пеклі…бо ж я просто часом вже не витримую оточуючого мене світу.
Відчуття що я просто всихаю. І це всихання позначається на моєму стані. В організмі на те, це, се вже просто немає сил, і щось починає потрошки відмовляти. Не так страшно вмерти, як жити мучаючись кожен день. Не знаю, наскільки в цьому всьому винен цей дім чи ще щось. Просто ясно бачу що з переїздом сюди все здоров’я пішло по пізді…так сильно, як ніколи раніше…
Тут значно більше нервів було витрачено, ніж коли жилось у квартирі. Тож чим далі тим більше замислююсь – чи є сенс переїжджати у інший будинок і де буде більше стресу – в будинку чи в квартирі…
Ще пару днів і весна. Всралась мені вона з тим, що майже другий місяць зі мною відбувається якась хуйня. Я хапаюсь за це кляте життя, не дуже розуміючи нащо. Страх вмерти більше страху жити. Тож буду мучатись, поки тим чи іншим боком не вигнию з середини і серце не відкажить в один чудовий день…набридло…
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.