Подивились Пінкі (2020)

Дивно, як часом співпадають певні речі. Як от, наприклад, коли випадає якийсь фільм зі списку з 86 позицій, і ним виявляється Пінкі, котрий якось мені порадила Дар’я (до речі, українською ім’я набуває цікавого сенсу, але мова не про те).

Так от. Дивним чином співпало те, що у фільмі мова є про “енергетичних вампірів”, і от, нещодавно, мені почали надходити листи з…дайрі.ру. Бо ж колись в мене там був блог, котрий я видалив, але, якимось дивним чином, лишилась підписка на блог і вона запрацювала знову. Видалити я її не можу, бо ж видалив логін, але листи приходять. І листи з дописами людини, котру я, вважав цим самим “енергетичним вампіром”, бо ж є люди, котрим потрібно підбадьорення. Вони потребують від нас певної уваги, потреби. І емпатичним людям хочеться таким допомогти. Але то є марна справа, бо людям потрібна просто ваша увага без якоїсь уваги навзаєм. Їм не цікаво що у вас і як, ви їм цікаві допоки вони можуть казати своє “нє..”, і на нього буде прилітати ваше “та..”.

З іншого ж боку, у фільмі йшла мова про те, що хлопець міг бачити аури інших людей, і розуміти, що їм, насправді, від нього треба. І з цим теж був цікавий момент. Все частіше замислююсь над тим, що часом ми не помічаємо потреб певних людей в нашому оточені, і що часом ці самі потреби не є стандартними у якомусь гендерному чи ще якомусь сенсі. Вони про щось неосяжне, бо ж у фільмі так само був момент, коли головний герой, наче, “зчитав” потребу людини, підійшов до неї, і каже “зараз ми те, потім це, потім те, бо ж ти хочеш цього” – але на нього подивились як на дивака, і сказали, що “ні, я зовсім не цього хочу і відчепись від мене”. І так і з людьми у нашому оточенні – ти можеш знати чи відчувати, чого (на твою думку) людині хочеться, але якщо ти напряму це запитаєш – скоріш за все, тебе так само сприймуть тим самим диваком. Бо є речі, котрі іншим потрібні за певних “елементів інтимності” – тобто, коли про речі не проговорюється, а вони просто робляться.

І от з часом, в людей стає все більше внутрішніх запобіжників, котрі обмежують взаємодію між ними. Думки про те, що “скажуть” чи навіть просто “подумають” про ту чи іншу твою дію. Хоча, в цілому, нічого такого в тому немає.

Я намагаюсь зрозуміти, як те все працює і як можна покращити взаємодію з іншими, обходячи “мінні поля” з речей, котрі ти можеш невірно зрозуміти. Чи багато я приділяю тому уваги? Так. Бо не тільки кожна дія, а й кожне окреме слово, сказане комусь, має наслідки. В чомусь життя нагадує “графічну новелу”, в якій всі твої дії мають певний вплив, тільки “новели” то про романтичне, а тут просто спроби жити в соціумі.