Поскаржитись

ататата

Шкодую, що мені нема кому поскаржитись…просто розповісти про те що у голові й на душі і…якось все розкласти по полицях.

Я написав відповідь. Відповідь була досить важкою, бо кожне речення ти вивіряєш з тим, що і як сказати. Не для того, щоб якось вплинути на людину. Скоріш, навпаки. Створити відчуття вдячності за згадку, без подавання якоїсь надії. Поки писав відповідь, вона могла звернути у будь який бік. Приємно контролювати хід розмови. Приємно завершувати розмову. Я не знав, як і що писати. Тобто…загалом. Для чого і нащо. Тому в кінці написав “Радий був почути, і…мабуть, на все добре…дякую за досвід і за миті.”. Це саме “мабуть” не ставить крапку, лишаючи 20 на 80 чи 30 на 70, але…мабуть, це найбільш чесна відповідь. Лише на 20-30% я бачу, для чого продовжувати це спілкування. Як би мені зараз не було потрібне “живе” спілкування. Насправді, смішно. Смішно що я більше повірив би, що чомусь чи через щось напише Саша, ніж вона. Я не дуже хотів щось повертати назад. Тому і у випадку, коли хтось, все ж таки написав, я даю 20-30 відсотків…

Сьогодні в мене карт-бланш. Мені відповіли на Тамблері, хтось фурійний чомусь додався до мене до друзів у Стімі, і ось вона відписала. Свято пройде, а далі тільки розпач. Бо все буде інакше. Бо все що відбувається у свято, не відбувається за межами.

Мабуть, мені потрібне зараз чиєсь спілкування ззовні. Мабуть, я не хочу когось зараз накручувати тим всім, що в мене оселилось у голові. Більш за все на світі я не можу терпіти тих, хто не знає, що йому треба. Зараз я не можу терпіти себе…