PostNuc

Був в мене колись друг. Загалом, хто знає той знає, що я маю звичку казати “друг” коли мова про “друга”, а не про “когось”. Так от. Часто в нього були записи про “виживання у пост-апокаліпсисі”. Тобто резервне живлення, будування всякого з “лайна і палок”, і все таке інше. Загалом, той хто знає, скільки у мене друзів чоловічого роду, знає, наскільки то рідкість. Тож…уявляєте виключність тої людини для мене, м?..так от.

З мінусів життя є той факт, що в ньому завжди все не так, як хотілося б. І якщо ми жили з ним по сусідству, думаю були б одними з кращих друзів. Якщо не кращих. Але так вже вийшло, що він сам “з країни не стільки віддаленої”. І…загалом, навіть після початку лютого 2022, виключність людини була такою, що я вийшов на зв’язок (з моєю-то любов’ю видалятись всюди). Про війну не розмовляли та й загалом. Але на фото, що додано до запису, можна побачити життєву іронію. Коли одна людина весь час “готувалась до пост-апокаліпсісу”. А інша мала звичку робити теж саме, без слова “готувався”.

Спілкування зійшло нанівець. Просто зійшло нанівець і коли я це розумію – не намагаюсь щось утримати.

Дивна штука життя. Воно вміє забирати в тебе людей навіть, коли вони ще серед живих…закінчимо, мабуть, тематичним Олдфілдом:

“I’m nuclear, I’m wild
I’m breaking up inside
A heart of broken glass
Defiled
Deep inside
The abandoned child”

Ps в гру не грав, але дуже тоді зайшло це відео з трейлера під цю пісню..