Часом є речі, котрі…
Речі, котрі віддаються лише відчаєм і болем. Згадками. Я не міг видалити той блог, тому що чомусь сайт не давав це зробити. Але шукав те, що потрібно було в іншому записі, і ось…
Я завжди знаю, де і як знайти цю людину. Більш того, навіть зараз я часом згадую її ім’я чи думки у розмовах. Є речі, котрі навіть через стільки часу важко викреслити з голови. Але в один день я поклявся собі, що ніколи не стану шукати ані спілкування з нею, ані можливості побачитись. Бо тільки той блог знає і пам’ятає, скільки болю і самознищення викликала в мені ця людина. Я сміявся з кожних Катерин, Кать, і інших людей з цим ім’ям, котрі зустрічались мені у житті. Бо ж, бо ж…бо не дивлячись на схоже ім’я, я не бачив в них десятої долі, що тоді бачив в тій людині. Колись я навіть поклявся, що все життя буду любити цю людину. Це одна з тих соромних речей, котрі я ніколи не вимовляв.
Це запис, в першу чергу, щоб не забути. Щоб кожен раз нагадувати собі – ні, не за людину. За той руйнівний вогонь, що випалив мене тоді.
Мені завжди дорікали. У других відносинах мені дорікали, що я “все ще кохаю…” людину з перших. У третіх, що я “все ще кохаю…” людину з других. Зараз в мене четверті відносини, і кожен наступний рік доводить мені, що не страшно пам’ятати, з ким ти був. Не страшно пам’ятати, які вони в тобі емоції викликали. Страшно не пам’ятати, що окрім цих емоцій, вони також згадуються тим болем, котрий вони нанесли свого часу. Тоді мені завжди здавалось, що я не знайду людину “краще”, а тепер я з нею живу.
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.