Хотілося б квиток в один кінець. Коли ти щось зробив так, щоб це було безповоротно. Без інших варіантів рішення. Смішно, але чим більше ти будеш хотіти попасти в піхоту, тим більше до тебе будуть прискіплюватись і…загалом не візьмуть. Просто тому що ти їм не потрібен. Просто тому що їм потрібні інші. І загалом…
Ідея падіння відкинулась сама собою, бо ж навіть впавши з восьмого поверху і пролетівши 6-7, може вижити.
Для всього у світі потрібна причина, і, навіть, якщо ця причина померти десь, вона, на жаль, не є вагомим аргументом. Інші причини мені важко намалювати. Та й чи треба?..
Чи то вчора, чи скоріш сьогодні, вибрав собі цифру три. Три зриви і все. Але що все? Що я зроблю?..вже думав навіть якось підговорити щоб по зброї здав тести, бо ж…бо…але навіть з тестами я не впевнений, що мені б ту зброю дали. Як от і зі статутами вийшло. Бо все не так як я буду хотіти. Бо ніколи не буває як…
Я не можу сформувати якось думку або шлях, куди я маю йти і до чого. Кінцеву ціль. Бо всі цілі вже не мають значення, про які я раніше писав. Ніякого переїзду, ніякого майбутнього. Бо його просто немає. Знову думав видалити блог, і може те було б і вірне рішення. Щоб закрити і це питання..
Чим більше тобі без різниці чи будеш ти жити, тим менше шансів не вижити. Парадокс…
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.