Позначка: війна

Ретро (Contra)

Я хотів би коротко написати «хто знає, той знає», але, мабуть, поясню. У моєму дитинстві була консоль, здебільшого відома як Денді. На ній є гра «Contra». Якщо на титульному екрані ввести «вгору вгору, вниз вниз, назад вперед, назад вперед, B A, Start», то в грі з’явиться тридцять життів. Це також відоме як “код Конамі”.

Я носив в голові цей проект кілька днів, але все не знаходив часу (чи можливості, через обстріли) для того, щоб розмалювати нігті. Що цікавіше – вчора відбувся сильний обстріл, який знищив місцевий відділ поліції. Тож…мабуть, ця робота знайшла інший, більш глибший сенс – зараз, нам всім необхідні ці самі “додаткові тридцять життів”. Не важливо, врятованих, або не втрачених.

Нещодавно, одна людина сказала мені, що хоче менше думати про війну. Мати менше “війни” в своєму житті. Фактично, на тому наші шляхи і розійшлись. Бо я не хочу мовчати про те, що мене оточує. Я хочу вносити в це свої сенси, але якщо для неї війни немає – ок. Бо я в ній живу. Тож, фактично, для неї немає мене.

Десь поруч…

Вночі був приліт по Одесі, точніше по багатоповерхівці, де в той час був мій брат. Добре що не постраждав. Але часом те, все “темне”, десь дуже поряд. Не зі мною, звісно, бо я і так під кордоном живу, через нас все тільки летить. Але ж…

Буває думаю, що буде з ресурсами, які вів, коли мене не стане. Типу хоп! І тиша. Це викликає певний сум. Що воно помре зі мною. Коли не стає людини не стає цілого всесвіту, який існував завдяки їй. У брата стільки проектів, три дитини, і взагалі. Що страшно уявляти, як би цього всього разом могло не стати.

Мені не страшно померти. І це те, з чим я живу і житиму до останнього дня. Але мені страшно втрачати когось в тому сенсі, що я всі свої “втрати” звик контролювати, і зазвичай це називається “перестав спілкуватись”. А такі втрати. Вони більш страшні…тому і не уявляю, що б відчувалось, якби таки щось трапилось…

Часом життя це фільм, який ти не хочеш дивитись, бо знаєш, чим закінчиться його сюжет.

Подивились Щасливого Різдва (2005)

Дивно дивитись у війну фільми про війну, але коли я на нього натрапив – якось не втримався, і вирішив додати до списку перегляду. Не в останню чергу через акторський склад (Дені Бун, Гійом Кане, та інші). І…фільм дуже зайшов під чай з печивом 🙂

Нам розповідають реальну історію подій часів Першої світової війни, коли під час Різдва, воюючі сторони вирішили відкласти рушниці, забути про чвари і…разом зустріти свято.

Фільм знімався одразу кількома країнами – Франція, Німеччина, Велика Британія, Румунія, Бельгія і Норвегія, тож це той самий випадок, коли історія не перекручена в якийсь бік, а просто відтворена в кращому вигляді.

Якщо вірити історичним відсилкам з Вікі, факт дійсно мав місце бути 24-25 грудня 1914 року – “Напередодні передріздвяного тижня, німецькі та англійські солдати виходили зі своїх окопів, щоб обмінятися традиційними різдвяними привітаннями. Подекуди, чоловіки з обох сторін сходились на нічийній землі у Святвечір та Різдво поспілкуватися та обмінятися харчами і сувенірами. Відбувалися також спільні поховання загиблих та обмін полоненими; на деяких зустрічах разом колядували. Солдати грали між собою у футбол” – і саме ця вся частина і була відтворена у фільмі.

В певному сенсі, “святкове перемир’я”, котре у нас неодноразово “як би” оголошувалось, мабуть було саме про те – що такі приклади дійсно існували. Але хочеться додати, що “одна справа у кіно”, інша у житті. Тож фільм виглядає дещо фантастичним, хоча це не є причиною не подивитись його. У ньому одночасно показані і військові реалії і те, як люди переживають і втрати і біль з обох боків. Не дивлячись на загальний антураж, війна не “романтизується” як щось “добре крізь призму поганого”. І коли в одному місці перемир’я – в іншому показуються запеклі бої.

Чи варто дивитись фільм? Мабуть…не зараз, але загалом, фільм добрий. Тож рекомендую 🙂

Про те, як піз…ть політики

А сьогодні дітки, я вам розповім як піз…ть політики. От приклад новини:

Мій приклад, про який знають знайомі, родичі та читачі цих записів, знають з чого почалось моє “оновлення даних у ТЦК” і…чим воно закінчилось. Більш того, я був “пришвидшено мобілізований” не дивлячись на мій поганий стан здоров’я. Бо ж сьогодні ВЛК, завтра вже навчання. В них немає часу вирішувати – придатний ти, чи просто гарматне м’ясо…треба всіх встигнути закинути у топку війни, поки ще горить…

Не я вас вибирав, але я вам ще пригадаю це все після закінчення війни. І я і тисячі інших, кого було “пришвидшено мобілізовано”, не дивлячись на стан здоров’я. Ті, кому лікарі закреслили діагнози і зробили придатними. Ті, хто лишився без дітей, батьків, близьких – вся їхня кров, не в останню чергу, на руках тих, хто робить нашу могилізацію реальністю, закриваючись словами про “Це геть не означає..”

Ну…або ж ви просто ні…я не розумієте, що відбувається на місцях. А якщо не розумієте, то який сенс з таких зам. міністрів оборони взагалі?!..

Ps а шо ж це я все тут пишу, і не біжу актуалізувати дані? Так я б радий, але ж ваші ж ТЦК утримують мої документи, через що виникає потреба у людей звертатись до адвокатів і платити немалі гроші…

Pps і ще раз…ті хто виїхали…ви правда хочете повернутись у цей безлад, що відбувається в країні?..

Дубль 2

Пишу з лікарні, після нервового зриву по причинах попереднього запису, з телефону, бо лептоп від Тошіба саме тут і саме зараз вирішив, що його майже новий жорсткий полетів. МакГайвер в мені зміг відкрутити кришку концелярським ножем, втім…і це не допомогло. Загалом, цінна кожна хвилина. Бо ж я маю розповісти про могилізацію по українськи…то ви дарма з рашки смієтесь, у нас так само роблять. І хворих, і косих і хромих записують…тож..

Сниться. Як дістала ця війна!..

Кліп вийшов 17 жовтня 2014…це про “девибули8років”.. Продовжувати читання Сниться. Як дістала ця війна!..

Задаюсь питанням

Чи мають “право на страждання” люди, котрі живуть поза нашою нинішньою системою? Ну, тобто. Як приклад – є люди, в котрих є клінічна депресія. А є ті, котрі кажуть “я в депресії”, маючи на увазі що їм “грустнєнько”, але не маючи на увазі клінічну картину.

Для себе я зробив висновок, що не мають. Ну, тобто. У моєму всесвіті – вони не мають такого права. Бо в моєму всесвіті є війна. В моєму всесвіті ідея “переїзду” потихеньку криється тазом, хоча у всесвіті людей, котрі зовсім втратили житло, моя ситуація теж така, в котрій я не маю права жалітися. Тож…я не жаліюсь-жаліюсь, просто мені “незручненько”. Мабуть, коли людина з іншої країни каже, що їй “погано”, вона має казати “незручненько”. Бо погано тим, хто є тут. Навколо. Мені “незручненько”, бо ми живемо на західній, і “незручненько” через те, що хтось страждає більше за нас. Але моє “більше за нас” це коли в тебе ситуація зі здоров’ям не стає краще, бо 90% проблем пов’язано (певно) з психосоматикою, котру не вилікуєш, знаходячись у країні, де йде війна, бо через цю саму війну і є ця сама проблема.

Я стаю звірем для тих, хто знаходячись десь під сонцем вирішить сказати мені, що йому “погано”. Бо навіть викресливши мене і мою ситуацію – є сотні тисяч тих, кому гірше. Гірше тим, хто лишився без домівки, кінцівок, близьких людей і всього того іншого, що неможливо якось передати словами.

Коли ви знаходитесь за кордоном і пишете людині з України, котра живе зараз там. Пишіть просто “мені незручненько” жити в Болгарії (Польщі, Німеччині, будь де). Годі вже ці ваші “мені важко”, “мені погано” – і все таке інше..

Раніше..

..літак у небі сприймався як “о…зараз буде білий слід..”, зараз літак сприймається як “..йо**не чи ні?…” і “шобтиздох” (якщо ворожий) або “о…хлопці полетіли” (якщо свій)

О часи….о нрави…

Хотів почитати…

стрічку інсти у Толі Царьова. Зайшов на сторінку гурту. Прочитав коммент-відповідь гурту про:

“да никто вам ничего не обещал и не должен. Мы давали и даём вам музыку, которая вас поддерживала и поддерживает. Этого достаточно. Но мы вам ничего не должны, не обещали, и ничем не обязаны. Мы вас вообще не знаем и вероятно в глаза не видели. С какой стати вы решили, что посторонние люди вам что-то обещали? Валить все на левых людей, лично которые вам ничего не сделали, прикрываясь неким разочарованием – это слабость. Вы ничего не знаете про нас, про нашу жизнь ни до, ни сейчас. И не имеете никакого права давать оценку и судить. Вам просто нужно найти кого-то для обвинения и вы пошли легким путём.”

і от, з одного боку, розумієш що він правий. Типу – вони ж не підтримують війну, і все таке. Вони навіть концертів зараз не дуже дають, відмовились грати на стадіоні центрального спортивного клубу Армії (не виключаю, що через назву, загалом же це можно було написати як ЦСКА, бо ніхто з нас ніколи не знав того розшифрування). Але коли ти читаєш ці слова, то тобі перед очами летить все те лайно пропагандонів, котрі кажуть “єта нє ми, єта ви всьо сдлєлалі”. Тобто, тупо, по звичайному скажи “у нас сім’я. У нас діти. Їх треба якось годувати, і на жаль ми не можемо публічно виступати проти війни, висловлюючи таку позицію. Ми співчуваємо українському народу і нам прикро, що наша країна таке робить” – за таку фразу до вас навряд чи хто причепиться, але ти будеш бачити позицію колективу.

Загалом же ш, прикро не те, що такі люди публічно не виступають проти війни. Прикро те, що вони використовують формулювання, котрі як під копірку є формулюваннями з їх телевізору…щоб було зрозуміліше – приберіть з цитати слово “музыку”, і уявіть, що це промова якогось депутата…

Ps а ще смішніше, замініть “музыка” на “грєчка”. Депутат, все ж таки…

Сьогодні ти граєш джаз…

..а завтра закінчились генератори. Буквально, самі гляньте:

Ще й ціна вказана на 3000 дорожче…загалом, часто буває так що я якусь дурницю купляю і воно доречно. А тут ось. Завтра, мабуть, зовсім по магазинах будуть сови у-укати…