..Між сторінок, які для слів тюрма.
Моя космічна рік як не столиця
Давно сигналів з неба не прийма.
Згадав, як перед тим як влізти в автозак,
Ми один одному казали:
Я не приїду, бо в містах вже за-
міновані усі вокзали..
І ця планета, наче відбивна.
Розжарена пательня в нас одна на всіх.
У передсвітанкових, у химерних хтивих снах
Армагеддон і апокаліпсис..
Колись давно я вважав, що “кохання живе сім років”. Сам не знаю, чому сім. Мабуть, сподівався, чо через сім років ти встигаєш забути про людину. Більш цікава думка, що я сам розвіяв той міф. Воно, одночасно, і живе довше, і швидше вмирає. Все залежить виключно від людини, відносно якої воно існує. А потім Бегбедер заявив, що воно живе “..три роки”…
Ти кажеш про “сім років до перевтілення”. Я кажу “гм…я маю поставити пам’ятник спілкуванню, котре проживе сім років!”. Бо ж, бо ж, бо ж…почули? Три рази замість двох.
Ми міняємось незалежно від світу, світ міняється незалежно від нас. Я не планую життя навіть на тиждень. Тому що сьогодні в голові один сорт тарганів, а завтрашні зовсім інші. А післязавтрашні поб’ють тих перших двох. Тому якщо вдастся – кожен рік буду споруджувати по монументу. Як роблю для відносин, тільки для спілкування. Мабуть, тут мало б бути, скоріш це, згадалось..
Знову пірнаєш
В одну зі своїх Нарній,
В який з твоїх світів.
Хто з нас тут зайвий?
Замріяний, примарний.
До себе б не впустив
Один з твоїх світів…
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.