…і там де “Все не быстро и не просто.
Мы с тобою одного роста,
Только когда ты стоишь ко мне спиной.
На краю…”
..і там де ще “Земля из-под ног уплывает,
Меня без тебя не бывает.
Мне без тебя никак.
Меня сильнее не делает то,
Что не убивает…”
– до речі, той самий гурт, котрий свого часу сподобався обом одночасно.
Часом задаю собі питання, “чому так”. Точніше “чому отут так, а десь там не так”. Відповідь, мабуть, в тому, що сьогодні пів дня ржали над однією посилкою, котру відправляли. І от ми ржали над тим, що 99% людей що нас знають – не зрозуміють, бо ж..бо 
Коли хтось каже, що життя “значно важче, ніж тобі здається” – я з нього сміюсь. Бо життя просте і зрозуміле, особливо у військовий час, коли кожен день живеш як останній, і, загалом, думаєш не про щось “завтрашнє” у глобальному сенсі, а щоб завтра тебе згадували не як гівнюка, котрий думав лиш про себе.
Розумію, чому ми воюємо з рашкою. Не розумію, чому ми воюємо між собою…
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.