Ахах…тільки ж про це писав…і от…нде…в саме <3
Я витягую старі щоденники – із щасливішого часу,
Уявляла в них себе натхненною – так смішно зараз…
Вже не обіцяють: “усе попереду!”, знай повчають: “поспішай!”
Як можна мене, невпевнену, так різати без ножа?
Бо нам більше не двадцять, нам більше не двадцять…
У всіх сферах – суцільна нестача.
Додаю в закладки все, що бачу…
А як інакше? А як інакше?
Поки я на все не збайдужіла, видавай усі свої шпильки, стріли.
Ну, якого милого ми зустрілись?
Я і так сама все про себе знаю, що зла і надривна, вписала у твітер –
Сховати не намагаюсь, я кажу відкрито, а ти – все на вітер… на вітер…
Бо нам більше не двадцять, нам більше не двадцять…
Залишатися друзями стало в біса важче.
Ти не думай, я не нарікаю, я не плачу.
Вже ніколи не буде…
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.