В голові і в житті якийсь такий бардак, котрий ти все ніяк не можеш прибрати. Робиш спроби, але відчуття що постійно не вистачаю часу. На все. На щось кинути на продаж, на наведення порядку на столі чи у дворі. Хочеться у творчість – але немає часу. Хочеться робити хоч щось, але на все тобі не вистачає часу. Наче в тебе його постійно хтось краде…і літо проходить, а питання все ще не закриваються з відчуттям, що ти навалив більше планів ніж міг вивезти. Або ж просто кожен раз знаходиться щось нове і важливіше…
Я іноді вмикаю режим збереження – коли думаю “нічого. Відпочинь. Далі воно якось налагодиться”, але це саме “далі” все ніяк не настає.
Якби в мене був психолог – йому б не сподобались мої думки. Символічно, коли хтось на Редіті побачивши твій допис з фото подав скаргу, і тобі прийшло повідомлення з “лініями допомоги”. Та все не настільки погано. Так, є думки. Дурні думки. Але це не є варіантом, принаймні зараз. Коли все не так страшно як могло б бути. Просто майже завжди в нас немає грошей. Вистачає на базові потреби, але не більше. І знову настає постійне відчуття, що ти маєш щось робити щоб вони з’явились, хоча від тебе воно мало залежить. Як і не варіант йти працювати за 125 доларів на місяць, бо вони не врятують. Скоріш зроблять гірше з психологічною складовою, а от з цього вже було б вибиратись важче. Я веду боротьбу з собою, і тільки мені відомо, як це часом буває важко. І питання не в тому, що я мав би приймати якісь ліки чи ще щось. Це та частина, котру ти маєш контролювати сам. І іноді мені здається що я такий-собі пазл, пару частин якого з’їла якась кішка, а, відповідно, його неможливо зібрати. Та я пройшов той рубікон, коли міг би легко скотитись у прірву. Втім сам я, часом, і є цією прірвою, яка наче в порожнечу засмокчує все що я роблю і чим надихаюсь, і не може якось наповнитись, чи що…
Все частіше розмірковую, що третім татуюванням була б фраза “I do not deny the pain, I am her disciple”.
