Автор: revolytion

Багатьом речам..

..є більш логічне пояснення. Нам воно може не подобатись, але від того воно нікуди не зникає. Проблема стається там, де цих самих “пояснень” кілька, і важко зрозуміти, яке з них першочергове. Загалом, я б вивів у словник термін “соціальна втома” – це коли всі “бачать” і кажуть про твій “вогник”, але ти розумієш, що він вже далеко не той, яким міг бути, “якби не..”.

Іноді здається, що динаміку, щоб голосніше звучати – потрібна тиша. І чим тихіше буде навколо – тим голосніше буде його чутно. Соціальний шум не має візуалізації, його важко пояснити, але часом його забагато для мене. І це не про “напів-міри”, котрі мені ніколи не вдавались. Приклад. Вчора мені було паршиво від Коли, зранку випив пігулку. Ввечері випив Колу і знову випив пігулку (більш легку, відповідно). За логікою речей – можна виключити те, що робить поганий стан, але замість цього я знаходжу інше рішення. Тож напів-міри не працюють. Працює тільки “або-або”. У вас були в житті випадки, коли був вибір – втратити все, або отримати трішки більше? Ви зупинялись “на..”? Чи йшли далі? Я завжди йшов далі і отримував нічого. Тож, з часом стаєш обережніший. І на моїй пам’яті це вже не перший раз так. Навіть пам’ятаю що схожий допис вже був.

Мої безсвідомі вибори рятують мене від певних речей. Сьогоднішній випадок з Самсоном тільки ще один доказ тому.

Я думаю, що за кожен свій вибір в житті ми своєчасно маємо чимось заплатити. І мова не про гроші, скоріш про щось, що нас з часом наздоганяє. Мабуть, саме тому я зараз рухаюсь по життю “нейтрально”. Не отримуючи ані профітів, ані проблем, котрі накриють “після”. Та й чи хотів би я?..зазвичай, коли я отримував натхнення від якогось спілкування, як приклад, це плюсом відбивалось на особистому житті. Зараз воно б цим “плюсом” відбивалось на оточенні, а я йому і так приділяю забагато часу, тож…

Тож те, що зі мною зараз відбувається, це, мабуть, спроби соціально віддалитись від всіх людей, лишаючи більше часу на своє життя і свої думки. В бухгалтерії СМЕ була традиція – поки я не питаю про наявність проблем – проблем не має. Тільки спитаю – на наступний день щось виникало. Так само як я звик ніколи не перепитувати, чи працює те, що я десь робив. Бо поки не питаю – все працює. Як спитаю – завжди знаходиться “щось”. Простою мовою – чим менше я “блимаю” в тому ж ФБці чи ще десь – тим більше я займаюсь своїм сіновалом. Якось так..

Не дарма улюблене гасло – “Мені не треба допомагати. Мені треба НЕ ЗАВАЖАТИ!”. Бо коли не заважають – я сам, поступово, роблю справу. Але воно так не завжди працює…як хотілося б..

В когось свято, а в когось..

“..паркан…срака..рівчак…сміття…рівчак…підйом…поля…сад…мошки..”

Загалом, то я, мабуть, візьму собі цей самий Oshiro 60/2.8. Надто вже він універсальний під мої цілі. Та й результат подобається – той випадок, коли без фільтра і дообробки подобається більше, ніж з фільтром.

Подивились Наступного разу я стрілятиму в серце (2014)

Досить незвично було бачити Гійома Кане у ролі серійного маніяка, але..

Дивлячись французьке кіно – ти звикаєш або до комедій, або про якісь романтичні мотиви. Тим дивніше бачити історію засновану на реальних подіях, котрі відбувались у 70-80-х роках в департаменті на півночі Франції під назвою Уаза. Жандарми розслідують дивні вбивства і напади на людей і не можуть знайти вбивцю, котрий за цим всім стоїть.

Зазвичай такі історії розповідають від лиця слідчих, тим самим показуючи хід розслідування і сліди, по яких вдається відшукати вбивцю. В цьому фільмі все трішки інакше і всі історія розповідається, якраз таки, очима самого вбивці. Автори фільму попереджають, що певні моменти були додані до історії штучно для зберігання цілісності картини, втім, вони навряд чи вплинули на основі події, які відбувались у фільмі.

Сам по собі фільм цікавий і ти не можеш продумати як буде розвиватись сюжет далі, тож не відриваєшся від перегляду до останньої хвилини. В чомусь це нагадує фільм “Звабливий, Поганий, Злий” в якому була розповідь про життя іншого маніяка – Теда Банді. Втім, певні моменти показані, але не зовсім розкриті у фільмі (як, наприклад, частина про те, що у нього була схильність до гомосексуалізму), що заставляє нас самостійно шукати додаткову інформацію в мережі для уточнення на тему “що це було?..”.

Чи радив би я цей фільм для перегляду? Так, цілком. Особливо враховуючи реальність історії і те, як все було показано. Але більше для фанатів таких фільмів, ніж для всіх 🙂

Робить оберт планета в тиші..

..наші долі – це просто вірші.. Продовжувати читання Робить оберт планета в тиші..

Подивились Пінкі (2020)

Дивно, як часом співпадають певні речі. Як от, наприклад, коли випадає якийсь фільм зі списку з 86 позицій, і ним виявляється Пінкі, котрий якось мені порадила Дар’я (до речі, українською ім’я набуває цікавого сенсу, але мова не про те).

Так от. Дивним чином співпало те, що у фільмі мова є про “енергетичних вампірів”, і от, нещодавно, мені почали надходити листи з…дайрі.ру. Бо ж колись в мене там був блог, котрий я видалив, але, якимось дивним чином, лишилась підписка на блог і вона запрацювала знову. Видалити я її не можу, бо ж видалив логін, але листи приходять. І листи з дописами людини, котру я, вважав цим самим “енергетичним вампіром”, бо ж є люди, котрим потрібно підбадьорення. Вони потребують від нас певної уваги, потреби. І емпатичним людям хочеться таким допомогти. Але то є марна справа, бо людям потрібна просто ваша увага без якоїсь уваги навзаєм. Їм не цікаво що у вас і як, ви їм цікаві допоки вони можуть казати своє “нє..”, і на нього буде прилітати ваше “та..”.

З іншого ж боку, у фільмі йшла мова про те, що хлопець міг бачити аури інших людей, і розуміти, що їм, насправді, від нього треба. І з цим теж був цікавий момент. Все частіше замислююсь над тим, що часом ми не помічаємо потреб певних людей в нашому оточені, і що часом ці самі потреби не є стандартними у якомусь гендерному чи ще якомусь сенсі. Вони про щось неосяжне, бо ж у фільмі так само був момент, коли головний герой, наче, “зчитав” потребу людини, підійшов до неї, і каже “зараз ми те, потім це, потім те, бо ж ти хочеш цього” – але на нього подивились як на дивака, і сказали, що “ні, я зовсім не цього хочу і відчепись від мене”. І так і з людьми у нашому оточенні – ти можеш знати чи відчувати, чого (на твою думку) людині хочеться, але якщо ти напряму це запитаєш – скоріш за все, тебе так само сприймуть тим самим диваком. Бо є речі, котрі іншим потрібні за певних “елементів інтимності” – тобто, коли про речі не проговорюється, а вони просто робляться.

І от з часом, в людей стає все більше внутрішніх запобіжників, котрі обмежують взаємодію між ними. Думки про те, що “скажуть” чи навіть просто “подумають” про ту чи іншу твою дію. Хоча, в цілому, нічого такого в тому немає.

Я намагаюсь зрозуміти, як те все працює і як можна покращити взаємодію з іншими, обходячи “мінні поля” з речей, котрі ти можеш невірно зрозуміти. Чи багато я приділяю тому уваги? Так. Бо не тільки кожна дія, а й кожне окреме слово, сказане комусь, має наслідки. В чомусь життя нагадує “графічну новелу”, в якій всі твої дії мають певний вплив, тільки “новели” то про романтичне, а тут просто спроби жити в соціумі.