Хто скільки…

Всіх часто цікавлять питання про “хто скільки заробляє”, але, як на мене, завжди цікавіше питання “хто скільки витрачає”.

Певно, якщо пекло є – я горитиму в ньому за транжирство. Але, знову ж, що є “транжирство”? Ми можемо розглядати сенс життя в різних напрямках – діти, самопізнання, добра пам’ять після себе. Так само “транжирство” не є транжирством, якщо воно приносить комусь радість.

Можна розглядати це все ще з одного напрямку. Люди кажуть, що “чоловіки вибирають собі дівчат схожих на…їх матерей”. І якщо б воно було так, то я б, мабуть, не був таким транжирою, бо ж не дай боже матері дізнатись про мої “взіки” на тему подарувати щось людині, котру я ніколи не бачив і…не побачу. І Олександра, хоч-не хоч, а розуміє, що то робиться не “тому що…”, а просто тому що мені приємно зробити комусь якесь “диво”.

Хтось каже, що “ми те що ми їмо”. Я б хотів, скоріш, вірити, що “ми те, що ми робимо”.

В одному місці комусь щось дарується, в іншому купляються овочі по уцінці. Коли настане день, і з мене “спитають” – я просто знайду ще один спосіб заробити. Пів життя це працює, і не бачу причин змінюватись, бо це працює. Всесвіт, в якому я існую, все ще живе. Рідко це звучить з мого боку, але цей всесвіт все ще існує завдяки Олександрі.

Не доречна згадка, чи примітка. За той час, що ми разом (12 років?..) встигли побачити як закінчились кілька відносин, розпалося кілька сімейних пар в яких були діти. Про відносини без шлюбу і казати нема чого, скільки було прикладів за цей час. Дивно, якщо замислитись що і кілька творчих пар, яких ми знали, за цей час розпались, і, як би сумно не було, це не завжди пішло їм на користь з точки зору творчості. Тож, про що це я…ах так. Озираючись назад, я бачу, завдяки кому я, о-пів на третю, пишу цей постік після пару партєйок в теніс на Вії. Іноді здається, що для щастя всім не хватає Вії з тим клятим тенісом. З радістю б розтранжирився на “всім по консольці”, але, на жаль, це так не працює…
А хотілося б.. 🙂

Диявол завжди в деталях

Так і з мелодіями на дзвінок. Для мене то завжди було щось сакрально-ритуальне. Коли спочатку тебе має щось зачепити. Потім до тебе те має дійти. Потім ти сидиш з пів години і вибираєш кращий фрагмент, котрий, як тобі здається, зможе щось комусь пояснити. Чи може? Я думаю, що ні. Бо в кращому випадку для когось то набір звуків. А для тебе то – цілий світ.

Тим не менш, я вважаю, що по мелодії на дзвінку людини можна зрозуміти більше, ніж по відбитку її пальців. Хтось ставить на дзвінок щось “трендове” – щоб бути “своїм” для тих, хто його оточує, навіть якщо то чужі люди. Хтось не вдається в деталі і лишає стандартний дзвінок – постійно відловлюючись через це на звук повідомлення чи дзвінка, коли він грає в такої ж самої людини, котра не приділяє тому значення.

На моїй пам’яті не зустрічалось людей, котрі б самоідентифікувались через мелодію на дзвінку. Продемонструвати свій внутрішній світ?..пам’ятаю, як в 17-18 хотілось його демонструвати всім навколо – вмикаючи “погромчє”. Хай і в навушниках. З часом з’ясовується, що чужий внутрішній світ мало кому цікавий і розумієш, наскільки то дивно виглядало.

Something better міняється на Barely breathing, бо ж…фз. Здається, я бачу в тому всьому те, що не зможу пояснити. Тай чи треба..

“And nothing else matters
Nothing else matters..”(с)Ynk

Про газові котли і датчик тяги

Зазвичай, люди часто не можуть зрозуміти, через що сталася трагедія типу тої що місяць назад у Новгород-Сіверську, коли чадним газом отруїлася вся родина. Продовжувати читання Про газові котли і датчик тяги

Мова подвійних сенсів

З часом, наші слова перестають мати подвійні сенси, бо приходиш до думки, що їх ніколи не розуміють. Більш того, з часом прямо сказані фрази люди теж перестають розуміти, бо сподіваються що твоєї думки в них 10%, а все інше цей самий “подвійний сенс”, котрий вони не так зрозуміли.

Саме по собі словосполучення “подвійний сенс” – дуже вірне. Якщо використовувати слова окремо – виходить, що ти вдвічі більше вкладаєш сили в свою думку. Якщо це скарга на щось – твій розпач від того вдвічі більший. Радість – відповідно, навпаки…але щось радості в житті стільки не буває…

Споглядаю неминуче

Дивно використовувати це словосполучення відносно не-фатальних речей, а, скоріш, навпаки. Як от “неминуче зійде сонце”, чи неминуче прокинешся зранку. Є якесь зараз, в ці миті, відчуття чогось неминуче доброго.

Є думка, що чим гірше реальність, тим теплішими бачаться відтінки райдуги. Мається на увазі, що в стані крайнього розпачу люди знаходять щось світле навіть у дрібницях. І цінують це більше, ніж будь-що колись. Знов і знов згадую Madnotbad – “тільки навесні ми відчуваємо що є сенс і живемо так неначе це наш останній dance..

Звик сприймати свою реальність не гіршою, ніж в інших, чи не гіршою за ту, якою б вона могла бути.

Знаєте, буває ситуація, коли ти думаєш – як живуть люди, котрі під час війни переїхали в Німеччину, наприклад. Типу “мабуть їм саме в цю хвилину легше ніж тобі”, і це нагадує сприйняття “невідвіданої вечірки” – коли в твоїй внутрішній уяві здається, що на ній було добре, а тебе там не було. Тільки навпаки. Тут ти відчуваєш все сильніше, живіше. Відчуття, наче ти будуєш будинок, зробив великий фундамент, і от, значить, десь всередині є розуміння того, що потім на ньому буде. Хоча поки що там нічого. Час покаже…

 

“Какая отвратітєльная рожа”(с)не_я

Той день був тим самим випадком, коли я зрозумів, що якщо спочатку розмалювати морду ліца гуашью, а потім її змити – ти легко перевтілюєшся у…панду!

Творчість така творчість…
А ще, саме в той день зробив своя саму модняву сігну, що пішла на фон в Девіанті 😊