Автор: revolytion

Гм…

Здається, в цій пісні більше Skillet, ніж у самих Skillet. Неочікувано, від Шиноди 🙂

“Let it begin
Push it away but it’s pulling me in
Try to pretend
I’m not aware when I do it again
I know the signs
I see the pattern in front of my eyes
Something inside me opens up wide
Stretching and coming alive

I can’t stop it when it starts
Trying not to fall apart
Building up until it all goes dark

(In my head)
I can feel it getting closer
(In my head)
Breathing heavy on my shoulder
And I’m trying to fake it
But there’s no way to escape it
(In my head)
Buried underneath the noises
(In my head)
There’s a million little voices
Saying “You’ll never make it
And there’s no way to escape it”
(In my head)”

Часом я створюю собі ситуацію

..в якій питаю себе – а що буде, якщо я щось не зроблю, і так само це не зробить хтось інший, і…взагалі? Що тоді? Все піде по сраці?..

Давайте визнаємо, що ми втомились від війни і такого життя. Психологічне і фізичне здоров’я багатьох дуже далеке від слова “норм”. Кожен сходить з глузду по свому. І вже інакше сприймаєш тих, хто кудись виїхав. Бо у них є варіант розвитку життя, а в тебе його немає. Від слова “зовсім”. Ти не хочеш не поразки, не перемоги. Ти просто не хочеш існувати в тому просторі, в якому існуєш. Без вибору, без варіантів. Без майбутнього? Так, мабуть так сказати вірніше. І більшість з нас не живе, а просто чекає свого часу, коли з ним щось станеться. Бо думки такі, що краще вже щоб щось сталося, аби тільки не існувати у реальності, де…варіантів небагато. Ми думаємо, що захід робить багато, але в цілому, він робить ніхуя. Маючи техніку. Озброєння. Можливості. Робить ніхуя. Бо одна справа ракети, що падають десь там в Україні, і зовсім інше ракети у Парижі, наприклад. Чи не так?..бо ж у Парижі живуть “зовсім інші люди”.

Часом просто хочеться, щоб війна дійшла до них. Щоб вони відчули це. Щоб вони зрозуміли це. Щоб не сиділи на своїх всратих оскарах, і не пизділи про те, як їм там всім “шкода”. Бо пиздіти ж всі гаразді, а робити – ніт.

Коли я питаю себе – а що буде, якщо я щось не зроблю – я дивлюсь на приклад тих, хто і так не зробив, хоча мав більше можливостей, ніж я. Тож, мабуть, це питання я маю задавати не до себе, а до них – хай вони думають, що з ними буде там, якщо вони щось не зроблять тут. Бо я і так тут. Існую в цьому середовищі більше року. Намагаючись не з’їхати з глузду і хоч якось вижити, щоб не тільки хтось у всратому Парижі чи Берліні побачив 2024 рік, а й я теж. З тою різницею, що для мене все одно менше шансів це зробити, ніж для них. Значно менше…

Я хочу прокидатись в краю без сирен
В тім краю, де сирени нечутні
Де не дивлячись в те, який завтра день
Ти плануєш в нім своє майбутнє…(с)

Бо вже той день коли…

Смішно розбирати завали з постів, натикатись на якусь цитату. Шукати. Потім розуміти, що то ти сам і написав…написано 08.01.2019, але, здається, зараз більше на часі

“Трудно быть хорошим всегда
Сложно казаться всегда довольным
Посмотри как горят у других города
Люди горят, что разделены войнами

Память стремится к нулю
Что вчера люблю
Бликом несется на поезде в бесконечность
Важно средь войн и пожаров хранить одно
То, что когда-то звалось человечность.”

Без тебя моя парадная…

Чомусь зараз, скоріш, в голові про

“и твоя кровь холодна,
как вода в моей ванной
и ты один в этой осени рваной.”(с)Chaykovska

Таке відчуття буває десь у серпні, ближче до вересня…коли ти вже відчуваєш початок осені. Знаю чому і чим викликане це відчуття. Не хочу ані пригнічувати його в собі, ані взрощувати. За це дяка антидепрам. Загалом, я не фанат їх, але ж коли ти все одно на них сидиш через свою ж нервову систему, то…чом би й не понасолоджуватись тими певними плюсами, що вони дають? З ними ти можеш казати про що завгодно, з’їжджаючи на те, що “це все вони”. Мабуть, цінність таких слів, приблизно дорівнюється таким самим словам, сказаним напідпитку.

В стані алкогольного сп’яніння є плюс. Бо перший і другий день ти ні про що не думаєш. На третій день ти починаєш розуміти, що жити так само, як попередні два, більше не слід, бо то вже в алкоголізм скатується. Зараз я приблизно у середині другого дня. 5-6 вечора, мабуть.

Проблема будь якого спілкування в тому, що з часом ти починаєш відчувати, десь під шкірою, певні етапи. Є так званий “етап Дайрів”. Він виник, коли я спілкувався з людьми на Дайрях відповідно. Ознаки його нагадують рух вантажного потягу, котрому знадобилось загальмувати. Він вже набрав ходу, несеться, і…ось. Інерція. У 7 Раси є однойменна композиція…там слова ще були..

“Сколько нужных слов
А мне нечего сказать
Инерция как плеть
Гонит меня назад
Где я мог стать
Самым главным
Поводом жить
Твоей весне
Но должен был сжечь
Я руки холодом
Чтобы узнать хоть что-то
О тепле”

Щось в цьому є. Навіть більше, я б сказав що для мене вірші Растіча за концепцією, яку я в них бачив, ближче до того ж Лєтова…з тою різницею, що коли щось цитуєш у нього – це як певний образ, котрий часом може бути чимось абстрактним, про що ти хочеш сказати. У Растіча ж, більше було по суті. Саме тому, мабуть, закінчу свою думку так:

“Расчёты компьютеров оказались неверными
В кострах красно-жёлтых сгорело последнее лето
Мне кашлем твоим окна в комнате вышибло
Да я стал суеверным слишком, наверное
А люди по-прежнему верили в праздники
За хлебным мякишем не видя большего
В надгробных надписях так мало спорного
Не жаль реального, жаль иллюзорного”

Заодно видалив сраний Тмблр. За*бав він мене. Обмежень купа та й тільки…

Сидів і думав…

Дивився те саме відео що у попередньому записі. Знову. Різні люди, різні думки. Але що мені подобається, так це те що всі ці люди творчі. І в них є якась робота, і кожен має цю роботу лише як частину життя, не як життя в цілому. Я б ніколи не хотів мати магазин. Графік. Постійне місце. Навіть постійних клієнтів не хотів би. Зовсім нічого, що має термін “постійне”. Це дивно коригується з тим, що в іншому хочеться якоїсь сталості.

Важко знайти свої зони комфорту. Меж відпочинком і роботою. Та й в цілому…

Роздрукувати і у рамочку

Чи то мій комплекс меншовартості заговорив, чи то дійсно приємно, коли людина, чию творчість ти полюбляєш, лайкає твої думки…

Хлопці, дівчата – це успіх!

Я не можу похизуватись тим, що пив з однієї пляшки з якимись музикантами, але мені достатньо факту, що цей комент був до запису людини, учасників гурту якої ми якось приймали у себе вдома. Іноді ти сприймаєш людей, як зірок, як щось недосяжне. Але, загалом, ці всі люди і…часом їм важливо, щоб їх сприймали звичайними людьми і відносились відповідно. Як от був фільм про Басова і його “работу в области искусства”

Це якраз фільм про те саме, про що я казав вище…

Між тим, дуже люблю цю композицію самого Грохоцького..

Дуже кайфове виконання

Час на пенсію…

“Дідусь” у вигляді мене весь день возився з встановленням системи на ноут. І так і сяк, і через срак. А воно ніяк. О-пів на четверту вирішив підкинути інший диск на 16 Гб – запрацювало. Так дідусь з’ясував, в чому різниця між M.2 SATA і NVMe накопичувачем…

В житті є такі моменти, коли ти думаєш, що ти “все ще в темі”, а насправді ти вже давно поза нею. І зараз будь який 20-річний знає більше мене про це все, ніж я, зі своїм, начебто, досвідом…

Ps казково спостерігати, як працює ноут з екраном 3200*1800 пікселів з вбудованим Віндосовським драйвером…

Pps а смішно тут те, що ноут не новий…тобто ці знання могли в мене бути років так 3-5 тому…