рівно стільки записів в цьому блозі. Рівно стільки ж я планую відредагувати. Видалити зайве в тексті (картинки що повторюються), видалити зайве в блозі (музику, що перестала бути актуальною).
Це найбезтолковіша ідея, бо…кому той блог треба? 1600 людей на рік в найкращі часи…але по-перше я людина принципу, по-друге…хай хоч десь буде порядок. А сьогодні час спати…
“Я помню день, когда мы смотрели в глаза друг другу,
Не скрывая всю тяжесть секунд,
Застанет под мостом нас утренняя гроза
И трамвайный гул.
Тебе Керуак в гостиной, под виски и с колой лед
Вопросами – “Как стать теми, кого мир хотя бы ждет?”
В заброшенном городе, в старой комнате взорвать к черту все стены
Сколько лет в тупик, я уже привык забывать где мы…
И я, и ты, и целый мир сквозь пальцы падает вниз все время врем
И я, и ты, словами где не сдаваться, что не сбылись сегодняшним днем
Будем я и ты, и я, и ты, и я, и ты, и ты…
Я помню день, когда мы сжигали мосты,
Забыв про все обиды и падали в первый снег
Глотая жадно воздух, перешли на ты, смотря на верх
Тебе не убить соседей, не стать Зои Дешанель.
Из сна превратится в ветер, останется только день.
Таблетками Эшера, жить сумасшедшими, любить по памяти.
Проснутся вместе в мире тесном, сжатом нами…”
“Помнишь, наверно раньше все было лучше или совсем по другому, слушай
Если это последний – давай сделаем вид незаметно, что
Мы еще вместе, может сработает я не надеюсь тоже
Просто уйти без слов, без взглядов
Видимо, это больше не надо нам…”
-100 композицій з плейлисту Ютуба, і…- десяток-інший постів у блогах. Тригер? Будь ласка. Прев’юшка концерту, де купа тупих довбойобів зібралась пострибати замість того, щоб зібратись і спитати у володькі свого не про те, “нащо він вуса збрив”, а “якого хуя стільки ракет летить по ним, а не по нам?”. Бо ж, бо ж…
Прийшло розуміння, що бадрак, тобто бардак, це не те що на столі. Не те що в хаті. Це те що в голові. І от коли в тебе в голові бадрак – в інших місцях він не може бути інакшим.
Відчуття падаючої з гори людини, котра намагається схопитись хоч за щось. У вас були такі сни? У мене так. Що я звідкілясь падаю, і розумію, що єдине за що можу зачепитись – це трава, але одразу приходить розуміння, що вона висмикнеться з землею, і не врятує від неконтрольованого падіння. Так само я намагаюсь зараз зачепитись хоч за щось постійне, тобто отримати якесь кляте відчуття стабільності, а все летить шкереберть. Посилки не забирають (за останній місяць десь 5 штук – то, пардон, дохуя), ліки не завжди допомагають, гроші не завжди бувають. Коротше срака повна, якщо коротко. І у всій цій сраці я маю знаходити “зону комфорту”. Примарну зону, де все добре. Все йде за планом і все так, як мені хотілось.
Все ж таки, хочеться закритись від всіх. Виключити всіх зі свого життя, хоча б на певний час. Залишилось вирішити, як це можливо зробити. Провести тиждень без інтернету і зв’язку. Це було б зовсім кайфово. І зовсім розкішно…для людини з моєю кількістю боргів.
Здається, я вже знаю, що зроблю загадаю на день народження…
..коли я зроблю, як роблять інші, і вивішу сюди список. В ньому будуть певні дивні речі, з варіантом що було в моєму житті, а чого не було. Це буде тест для двієчників, бо правим буде той, хто під всіма варіантами напише “було”.
Наткнувся нещодавно на одну українську нюдсову модель. І вона пише “день перший. Опублікувала свій знімок. Користувачі X і Y видалились з друзів. Користувач Z порадив покаятися поки ще не пізно”. В такі дні я заздрю таким людям. Це ж кайф. Коли з тобою лишається…ніхто. Ні, серйозно, кайф
Окрім своїх старих думок, мабуть, мене не соромить будь який з моїх творчих проявів. Навпаки. Даю пиріжок за кожну нетипову ідею. Бо внутрішня дитина тішиться від того. А коли вона тішиться – їй немає часу депресувати. То ж, то ж..
Настанет день – Продовжувати читання Рассвет
Я не буду…ну от, слово забув. Продовжувати читання Пам’ять дивна штука…
Здається, комусь саме час стати трішечки світліше…
Саме час перейти на світлу сторону..
..я ще ніколи так не вболівав за те, щоб хтось зробив срану ставку у 2 бакси і…перебив мою ставку. Це, мабуть, як у футболі, коли останні секунди і ти все ще сподіваєшся, що твоя команда заб’є (якимось дивом) два голи у ворота супротивника.
Уф…нотна грамота. Точніше нотікова
Читав нещодавно, що причина того, що людина щось їсть солодке, в тому числі багато, через нерви. Типу такий собі спосіб заспокоїти нерви. Цікаво, але якщо подумати, є кілька речей, що викликають в мені спокій. Частково збочені (сексуальне розслаблення), частково медиативні (написальне розслаблення), частково їстівні (смаколикове розслаблення). Якщо “по Фрейду” йти тим порядком, котрим воно є, можна подумати що останнє менш актуальне, але…я б скоріш поставив знак рівності між ними. Ну можна ще кілька додати – фотографування, наприклад, чи залипання у музику. Навіть пошук якихось речей на Ебеї – це для мене не робоче, а більш розслабляюче.
Тож, моя прожерливість не найстрашніше з того всього. Але цікаво інше – як перерозподіляються критерії між тим, що тебе заспокоює, у інших? Тобто, не раз зустрічався у спілкуванні з тими ж асексуалами. В них же це має бути якось по іншому, чи як? Ну, типу, не це “це” по іншому, а відволікання від їпаних ракет тих самих…
Якщо виходити з думки про рівність, можна припустити, що в кожного є однакова кількість методів розслабитись. Але важко дізнатись, чи дійсно воно так, без…експериментальних хом’яків -_-