…всіх найух вимкнути. Повторюю. Всіх найух вимкнути…
Моя провинция меня бережёт
От тюрьмы, от больницы, от ублюдка с ножом
От пыток в полиции и масок шоу
Закладок за гаражом
Девяностые кончились, но не прошли
Зачатые в грусти живут без радости
Слышь, дядь, я далёк от политики
Был бы Мирамистин
И пивные ларьки…(с)О.П.
Дуже файно. Особливо як для нашинського 🙂
Той самий випадок, коли читаючи текст нічого не зрозумієш…
Дім – там, де дим
Океан – це Земля
Живий навпаки
Вдихає до дна
Гра йде до тла
Гастролі пера
Чорнило в руках
А серце в морях
Перепишеться весна
Чорнила – тесак
Самотня весна
Приходить сама
Моя самотня весна
Трактує Версаль
Лісабон-океан
Мій милий корсар
Бо текст дивний. Але цей спів…голос, мелодія…щось від Весни в Сан Блікко, щось своє, цікаве…треба буде послухати ще…
Все лекарства, что ты глотаешь пачками, не помогают..
Кури, дорогая, кури
Дай мне увидеть все твои части
Забудь меня и можешь смотреть “Анатомию Грей” для счастья(c)Orange House
Цікаво, що Кирил, з яким я ніколи не спілкувався (майже) був єдиною людиною чоловічої статі, відносно якої мені було цікаво, про що всі ті назви в текстах. Хто ці люди, що вони створювали, про що були ті чи інші твори, згадані в композиції, і чому саме вони….
Скажи мне где ты, скажи мне кто ты
Любить тебя снова, или забыть обо всем
Километры, годы
Сотни знакомых комнат, где все тот же сон
Шаг линий, рук сходство
Все поменяли на ожидаемы приз
Из пыли и мертвых окон
Бессмысленная моя
Сорокаваттная жизнь
Чем ты хуже отражения в зеркале?
Кто превратил тебя в бессмысленный трафик?
Сердца стук поставлен на повторение
Мы с тобой лишь пятна на фотографиях
Хочешь сбежим на край комнаты
Здесь счастье только в цифровом виде
Уже не живые, но еще не покойники
Вселенную придумавшие на подоконнике
Комплексы нас в зашифрованном видео
Детская мечта в переработанном виде
Хочешь – выключи и слушай
Как бьется сердце в такт метроному.
Знаєте що я придумав? Йдіть нахуй ті, хто вказує мені, що слухати і чим цікавитись…бо коли мені було паршиво – вас поруч, чомусь, не було…а ця музика була і лишається…
Саундклауд точно знає, що порадити 🙂
..Орфография ненависти
Апология невежества..
..Мифология оптимизма…
Якщо замислитись, ми любили Лєтова часів, коли він не любив совок…і як на мене, в цій композиції це найбільш явно видно…
Мабуть, для мене “російська культура” це не про “пушкіністов-говніщєров”, а про тих, хто всім серцем ненавидів наслідки і реалії “совка”. І як результат, наслідки того, що відбувається зараз…
Кожен вдалий день хвороби відчувається своєю маленькою перемогою. Самим над собою в першу чергу. Кожен невдалий…є лише ще одним кожним невдалим. Головне не лишитись після цього “сильним, вільним, але пустим”. Бо ж, бо ж..
Все частіше згадується…
“В натренированные очи самопальные титаники
Бродячие потёмки, ебанутые войска
Поджечь всю эту поебень и оглушительно сгореть
Кто не боится помирать — тот и не сможет постареть
В их рассуждении
В их понимании
В их разложении
В их охуевании –
Ведь всё что не убивает — нас делает сильней
Что нас не убивает — нас делает сильней
То, что нас не убивает — нас делает сильней
Что нас не убивает — то нас делает сильней”(с)Г.О.
Років в 2 рази більше, а розуміння сенсу більш менш те саме. Тобто, ти сприймаєш ту думку, яку висловлював автор. Дві картинки – одна утопія, одна анти – перша, коли людина в тридцять грається в ігри на приставці як в дитинстві, і ти думаєш, що це “не нормально” і “сповільнення у розвитку”, інша – “людина живе в комфортному для неї світі, і він значно кращий за твій”. Якщо схилятись до думки, що в кожного є своє пекло, в кожного має бути, також, і свій рай. Чи можна когось за це засуджувати? Думаю, що ні. Найбільш вдалі проекти і стартапи починались з історій, коли людині життя давало якісь обмеження. І вона, виростаючи над собою, ставала сильніша і досягала більшого ніж ті, кому все було змалечку дано.
Смішно, що мої думки зараз нагадують думки однієї людини з Дайрів. І не знаю, що смішніше – те, що шляхи розійшлись, чи те, що вони колись пересіклись.
Мабуть смішніше, що Гугл, в пошуках, видав “Что не убивает, делает меня сильнее” поряд з іменем зовсім іншої людини
Співпадіння. Чи спів падіння. Чи спі в падіння. Не думаю…
UPD колись я не дуже розумів, про що це “Я тебя сохраню как последний патрон, каскадерам любви не положен дублер” – тепер розумію, мабуть про це. Тут важливо враховувати “ефект метелика”, і не робити чогось, що порушить баланс, тобто – нічого. Часом краща картина та – котра залишилась лежати під тоннами землі.
Якщо так подумати, то в кожної людини є якісь теми, в яких вона губиться. І якщо ти починаєш їй щось розповідати по цій темі, то бачиш, як вона ніяковіє перед тим, що для неї є темрявою.
Скільки б людина не була освітлена і начитана – завжди буде щось, що почне руйнувати камінь впевненості. Це лише про те, що зруйнувати можна кого завгодно. Питання лиш в тому – нащо..
…написати у фотокнизі “З любов’ю, від двох мужиків..”
Звучить не “по-християнськи”, зате “по-європейські”))
Ps мій перший досвід створення фотокниги 🙂
Як, от, панічна атака… Продовжувати читання Певні речі не завжди мають певні назви…