Категорія: Думки

Summertime sadness..?

Тільки я можу сидіти у психлікарні, і слухаючи Дель Рей розмірковувати на тему того, наскільки мій саммертайм є саднесс цьогоріч і загалом. Чи так все погано?..

Відчуваю себе героїнею кліпу Авріл Лавін Nobody’s Home. Котра шпиняється по різним місцям, але ніде не відчуває себе по домашньому. І головна причина, чому я вже наполовину пакую чемодани з частини це зовсім не діагноз, з яким я вийду звідси. Це реальність, з якою я сюди потрапив.

Коротше, є така штука. Коли ти кудись потрапляєш і не приживаєшся – життя відправляє тебе кудись далі. І от я бачу, як той же Саня добре прижився там, на третьому поверсі, де загалом не його місце дислокації навіть. А Андрюха тоді заявив стосовно мене щось типу “нє, хай тут Саня лишається, а той десь там буде”. Хоча цей самий Андрюха приїхав лише кількома тижнями раніше за нас. І я не прижився. В цілому. Є люди, яким я допоміг, багато хто знає мене по імені, але, здебільшого, я бачу, що я там чужа людина. Я не прижився і, вже, не приживусь. Це як реальність часів універа коли всі тусовались на практиці, а я тусив у Новгороді. А після, коли почався навчальний рік, всі взаємодіяли, а я був осторонь. Так і тут.

Можливо життя закине в іншу частину, відповідно до здоров’я, чи ще кудись, але то я тільки на словах Сашці кажу, що буду за 20к мити підлогу у столовій. Так то розумію, що це не моє місце. І, місце, це, здається, чим далі, тим більше розуміє, що я кадр не для його формату. Але час покаже.

Просто знаймо, що я роблю ставку на інше місце. А там вже як буде..

Питаю себе, де був втрачений той шлях. Дивлюсь на старі фото. Котів. Скільки їх було. Шлях було втрачено тоді, майже рік тому. Під час тієї сварки. Все що було далі, переїзд, втрата котів, інші ситуації. Певним сенсом було спробою повернути шлях хибними методами. То була спільна помилка. Моя ж помилка трапилась десь 23 травня, коли шлях, хильнув, ще у інший бік. Далі, у місто під назвою “Не туди”.

Ця запланована спроба втекти в іншу країну – мабуть, це спроба вийти на новий шлях, шлях нового життя. Часом, я розумію, як важко буде йти ним. Але інших варіантів немає. Або так, або волочитись по цій дорозі.

Все, що зараз відбувається в нашому житті – просто плата за хибний шлях. Кожен з нас розплачується по-своєму. Все має свою ціну і я, тут, сплачую свою. Неважливо, як воно піде далі. Це все просто треба пройти, пережити, витримати, і дійти до того місця, де почнеться нова історія. Наша нова історія…

Що нотатки з іменами, які маєш запам’ятати, стають неактуальними за пару тижнів. Потім з’являються нові, і так по колу…

Коли ти починаєш слухати якогось виконавця – добре, коли тебе зачепили хоча б 2-3 пісні. Якщо більше то зовсім файно. Скільки людей мають зачепити з сотні? Хоча, скоріш 30. В будь-якому випадку, тут правило те ж саме. 2-3 людини то вже добре.

Тож з сотні людей ти все одно привязуєшся до певної кількості, не більше. До місць не привязуєшся зовсім. Фізично, чи юридично, ти так часто опиняєшся там, де тебе не мало бути, що навіть не замислюєшся над тим, наскільки ти далеко зараз від дому. Просто живеш моментом. Чи не цього ти хотів? Мабуть..але не наодинці.

Я не палю, тож завжди виглядаю ненормальним. Бо ж…не такий як всі. Там було легше, там не палили кілька з нас, тут тільки я. Та й таке.

– – – – – –

Де я опинюсь завтра? Хто буде навколо і чи буде? Світ змінювався швидше за мене. І в тому була його суть..