В свое время я верил, что буду жить до 30 и после…все. А что после? Да и зачем? Но вот мне 33, и я пишу эту запись. Продовжувати читання На самом деле выбора нет
Категорія: Думки
Не любила.
Слухаючи Delilah, згадую людину, від якої до моїх лапок потрапив цей гурт. Як згадка, в мене навіть корабель вісить з написом Ship to Wreck, котрий і став тою самою першою піснею.
Та частина мене, котра “про людяність”, згадує як було добре у спілкуванні. Та частина, котра темна, каже словосполучення з назви запису.
Це не про мене як особистість і іншу людину. Це про особистість, одна половина якої вдячна і любить той досвід, а інша, котра її захищає, називає причини, через які це все того не варте. Не згадування, не бажання, нічого іншого.
Don’t touch the sleeping pills, they mess with my head..
ps смішно, що після Ship заграла “Бий”..бо ж..
“Замало слів, щоб пробити цю стіну,
Принаймні відколупати шматок,
Набридло довбати її без зупину,
На зустріч робити невдалий крок.
Мої аргументи прийматись не будуть,
Навіщо треба було мене злити?
На жаль, мій голос тепер не почують,
В таких випадках залишається бити!”
Мабуть варто виділити, що є люди, котрі не люблять не нас, не щось в нас. І, в якомусь сенсі, легше від’єднати від себе щось чи когось розумінням, що та чи інша людина щось зробила відносно нас не випадково, а тому що не любила/не цінила нас.
Un-Ukrainian
Міркування це мій комент до запису блогу “Мозги на полку” – Тварь я дрожащая или?
Інший трек…
Ні-ні, не про музику…
Замислився, що певні події чи люди заставляють нас наче перестрибнути на іншу стежку дороги нашого життя. Часом вона проходить вище, часом нижче. Ні, думка не про людей.
От в мене купили зараз камеру, котра є основною. І замість питання “а хто її купить?” виникає питання “..і що далі?..”. Загалом, нічого. Не впевнений, що під мої потреби “на часі” брати G9, в іншому…просто вкласти гроші і “чекати свого моменту”. Часом, в тих чи інших ситуаціях, краще, що ти можеш зробити – це не робити нічого. А там вже вода тебе викине на якийсь берег…
Наче знов 2004-2005..
Дивно, але саме ця версія з цим кавером віднесла мене в той далекий не пам’ятаю який…тоді по Радіо Maximum грала вона і ще якась…котру якось знаходив, а потім так і не зміг. Не суть важливо…
Мабуть, просто дивно, коли кавер народжує спогади. А ще у них мерч кайфовий…
а загалом…в них і своя творчість непогана. Зацініть..
Фром спікінг
“Тобто стандартно ми маємо проблему і людина або ігнорує її, або ж грузиться нею. В даному випадку ми маємо ситуацію, котра однакова і для тих і для інших. Тобто ти не можеш щось з нею зробити, але й не робити нічого не можеш. Не дуже розумію, як почуваються і що відчувають люди за кордоном, але як у людини, котра лишилась в Україні, є відчуття, що всім нам буде потрібен “відпочинок після війни”. Ну типу…як поїхати у відпустку після року роботи, наприклад. Питання лише в тому, як цей самий відпочинок отримати.
Можливо трішки незрозуміло висловив думку, мова про те, що для мене (особливо враховуючи, що живемо на “західній”) є питання (поки) без відповіді – як закінчити війну для себе? Тобто, як організм може після такого стресу повернутись у поза-стресовий статус? Чи не буде сприйматись життя після війни приблизно тим самим що і під час, з постійним побоюванням, що знову щось прилетить? Єдиний варіант який бачу, це коли людина міняє дислокацію, проблема в тім що багато хто і так її “змінив” і…не факт що вирішить повернутись. Вони бояться “повернутись у війну”, а ми боїмось продовжити жити “у війні” без війни як такої..
Мне кажется, я в беде – в сердце моем лоза..
..Тянет меня к воде
Так далеко на запад. Продовжувати читання Мне кажется, я в беде – в сердце моем лоза..
Дистанційність
Той, хто сидів на дистанційці коли це не було мейнстрімом.
Запитали мене сьогодні про “чому на ви”. Не став грузити людину, вирішив “підгрузити” себе. Мабуть, це про дистанційність. Про небажання бути ближчим до людей. У будь-яких проявах. Помічаю, що з роками, а скоріше навіть з людьми (з кожною наступною людиною, тобто) ця відстань росте. І мені стає ще менш комфортно спілкуватись з кимось телефоном, з ким до початку дзвінка я не хотів спілкуватись. Тим цікавіше, що більшість тих, хто дзвонить мені і щось хоче, на моє “напишіть будь ласка у Вайбер, що вас цікавить” – зазвичай не відписують. У 70-80% приблизно.
Все більш дивно звучить для мене самого ідея, що я хотів переїхати “ближче до сім’ї”. Частіше задаюсь питанням “до якої саме?..” – не у площині людей, а чогось абстрактного. Здається більш корректно зараз говорити “подалі від людей і сім’ї, поближче до себе”. Але я навіть не знаю, де те саме місце, де “до себе” буде ближче. Спокійніше, певно що, було б жити в осередках Сміли, втім…війна, кількість нерухомості у продажі, її стан, вказують на те, що навіть в цьому аспекті життя не ти вибираєш те, що хочеш, а життя вказує як тобі далі жити.
Справжні митці
Залишаться наодинці
Белая девочка в белом платье..где у тебя коса? (pt.2)
Минулого разу ця цитата у блозі була 4 роки тому. Щось змінилось?.. Продовжувати читання Белая девочка в белом платье..где у тебя коса? (pt.2)