Цікаво, наскільки ми (ми ж тут всі принципові?) сильно відрізняємо поняття “друг” і “знайомий”, настільки ж, фінально, нам без різниці, з ким ми перестаємо спілкуватись – з другом, чи знайомим.
Все до чого я прийшов – чим ближче ми прив’язуємо до себе людину (ок, прив’язуємось до неї) – тим більший шанс, що ми з нею будемо недовго. Найдовші контакти відбуваються з тими, з ким ми майже не спілкуємось…і хотів би сказати що це “загадковий світ”, але скоріш просто…хімія, фізика, і трішки віри в потойбіччя…
Полюбляю анімешку про Цільнометалевого Алхіміка…де двоє хлопців намагались оживити свою матір. І чогось їм не вистачало…якогось останнього інгредієнту. Думаю, що мова йшла про душу. Бо ж загалом, кожен з нас це просто ходячий холодильник, що складається з купи речовин…при правильній (чи не дуже) схемі, ці всі речовини взаємодіють, і от вам вже людина. Я готовий поставити під сумнів ідею, що є таке поняття, як “душа”, і перевести все у площину, що замість неї є “пам’ять”. Люди не пам’ятають, як прийшли в цей світ. Не пам’ятають, як вони зародились. Але якщо подивитись на котів і їх повадки (це дуже цікаво, насправді) – ти можеш побачити риси батьків у істоти, котра цих батьків не бачила. Тож, в певному сенсі, тварина передає іншій тварині всередині себе певну пам’ять, що відтворюється далі. Не дарма вважаються, що діти музикантів мають бути музикантами, а діти хірургів – хірургами. Бо це, знову ж таки, пам’ять. З цієї точки зору “Бог” (я не про релігію) є така собі Вікіпедія, котра має інформацію про кожного з нас.
Якщо піти далі, можна прийти до того, що зазвичай, люди з різними прізвищами відносились до різних регіонів проживання. От наше прізвисько відносить нас до недалекого, від нинішнього розташування, міста Броди. Наважусь припустити, що люди з певним прізвиськом несуть певну “генну інформацію”. Якщо такі люди роз’їхались по різних містах чи країнах, то є інформація, котру вони несуть в собі і собою. Як з вимиранням мамонтів ми втрачаємо певні сторінки історії чи розуміння всесвіту, так і коли люди з певним прізвиськом назавжди зникають – світ втрачає певну частину інформації.
————————————
Колись вважалось, що “в інтернеті є все”. Що “інтернет все пам’ятає”. Насправді, багато з того, що я знав, важко знайти в мережі. Навіть у площині технологій, втрачається певна “пам’ять”. Коли не стає людей, котрі пам’ятають про щось – ця інформація стає зайвою і вона зникає, бо нікому не потрібна. Повертаючись до попередньої теми – люди зникають з нашого кола, коли нам стає непотрібна та інформація, котру ми могли від них отримати. І тут вже неважливо, назвали ми людину “фруктом” чи “овочем”. Факт фактом…а фільм “Людина — швейцарський ніж” (я його не дивився) є таким собі прикладом, що навіть людина без душі (пам’яті?) може бути нам корисна. Тож я знову, намагаючись щось зрозуміти, трішки заплутав сам себе ще більше…нде…