И смотреть – не насмотреться, и дышать – не надышаться…

Бьётся и рвётся наружу сиянье, размеры его велики…

Продовжувати читання И смотреть – не насмотреться, и дышать – не надышаться…

Для дорослих..

Насправді, “Супермінор” від Cheshires це як “Развлечение” у Стри. Той випадок, коли аудіторія “ще не виросла”, а виконавець вже. І ти лише з часом щось починаєш розуміти. Як от, наприклад, цей скарб котрий відкопав тільки зараз…

“небо усыпано звездами пестрыми
хочется песен и сладостей
простых человеческих радостей

я забыл
я монстр
поднимите мне веки
руки мои изломались в извечной мольбе
я убил
так просто
я убил человека
в себе”

Вважати російськомовні пісні Cheshires поганими через мову? Не став би. Хоча б тому, що в них більше сенсу, ніж в таких же текстах російських виконавців. Про “Гострі предмети” я зовсім мовчу. Бо це пісня, котра, в певному сенсі, стала для двох слухачів таким собі “рятівним човном” в певний час їх життя.

Цей трек (Монстр) не для всіх, але при бажанні ви можете підтримати виконавця і придбати його на Bandcamp https://cheshires.bandcamp.com/track/–41 . Тим більше, що сам Вадим Казаков з самого початку війни всебічно допомагає нашій перемозі. А один з учасників гурту воює за нашу можливість писати такі пости…

А “Сніг”, з цього ж альбому, то просто скарб зі скарбів…

До речі, на моїй пам’яті Cheshires це той самий гурт, котрий одночасно зайшов і мені і Aleksandra Brodovskaya – тож це наш “сімейний” улюблений гурт. Хотілось би подякувати за безліч казкових моментів на концертах що були і тих, що точно ще будуть.

“Режь меня, режь
Заполни эту брешь
Из этих цепких нитей живым не выйти
Горько-солёная слеза из глаз прольётся
Зажглась звезда, погасло солнце

Зима всё ближе
Постель мне лижет
Свой вонзит кинжал
А мой хороший
Нас всех искрошит
Жаль…”

В ожидании…сентября?..

“..только земли коснется рассвета тень
– сразу в небе видны сумерек просини.
Без тебя тут один день, как три дождливые осени..

Знаешь, тут все чаще дождит;
И сердца медленный бит…
Без тебя моя парадная
Такая прохладная…”

“…помнишь, как мы забыв про обочину,
Про душевные муки, босиком шли по трассе;
Я буду с тобой – ты можешь взять мои руки
Всегда с тобой я! –
И неважно в какой ипостаси…”