Подивились фільм Ікло (2009)

Коротко – як фон Трієр, тільки грецький

Днями подивились стрічку Ікло, режисера Йоргоса Лантімоса. Раніше ми вже дивились одну з кого картин, а саме Лобстер (де головні ролі зіграли Колін Фаррелл та Рейчел Вайс), і вона якось окремо запам’яталась як дивний фільм, з незвичним поглядом на світ і роль людей у ньому. Тим не менш, саме Лобстер став причиною, чому я вирішив додати до списку перегляду ще кілька фільмів, одним з яких виявилася його більш ранішня робота – Ікло.

Тут, мабуть, дещо дивно проводити паралелі з творчістю Ларса фон Трієра, але якщо спробувати якогось порівняти з кимось іншим – мені це просто не вдається. Бо ж і перший і другий режисер або є дуже зрозумілим для людей, або ж люди просто залишають сеанси під час перегляду. Паралель я провів ще й через той момент, що у обох режисерів більш менш однаково було показано насильство відносно тварин (мається на увазі уривок з качкою у “Будинок, який побудував Джек” і епізод з котом у “Іклі”), тож хоча б ці два епізоди є для мене показником того, що подібні картини не для всіх і, тим більше, не для “сімейного перегляду з дітьми”. Тож нащо дивитись цей фільм?

Якщо прибрати певні фрагменти, коли головний герой (якого зіграв Христос Стергіоглу) уїжджає на роботу, можна було б сказати, що світ, показаний у цій кінокартині, має утопічний характер, де він існує тільки у площині, котра окреслена високим парканом навколо будинку. У головного героя є сім’я з дружиною і трьома дітьми, котрі (за історією батьків) не можуть покинути територію будинку, поки в них не випаде перше їкло. Так як діти не покидали меж прибудинкової території, їх батьки вчили тим чи іншим речам по-своєму. Як приклад літаки, котрі пролітали над територією будинку. Батьки розповіли дітям що вони іграшкові. Ще один приклад це кішка, як різновид найстрашнішого хижака, котрий існує в цьому світі. Не менш дивним було й навчання дітей. Воно полягало в подміні понять термінів, що існують у світі, як то “море” це шкіряне крісло, а “автострада” – дуже сильний вітер.

Тим не менш, ця сама “подміна понять” може мати свої наслідки, коли в голові хоч і дорослої, але все ще дитини, воно перетворюється у якусь логічну картину.

Можна як завгодно дивитись на ту чи іншу річ, котру показує нам якийсь митець, і кожен може побачити у творі щось своє. Як би це дивно не звучало, але для мене це така собі алегорія на тему російського суспільства, в якому певні терміни (“нацисти”?) має своє значення, котрому вчать певну кількість людей. Відповідно до цього, люди не завжди вірно реагують на якісь речі, через те що в їх розумінні все виглядає цілком логічно і вірно. Тобто, я хочу сказати, що не дивлячись на те, що фільм вийшов 14 років тому, якщо дивитись “між рядків”, можна побачити світ, котрий має свої певні межі (у буквальному сенсі – паркан, у образному розумінні – система навчання), в котрих намагаються утримати і зберегти дітей батьки, не завжди є доброю ідеєю, бо завжди щось може піти не так.

Чи варто дивитись цей фільм? Розділимо на “ви полюбляєте дивні фільми з певною долею насильства” чи “категорично ні всякому прояву насильства!”. Якщо ви хочете розширити свій світогляд, або ж подивитись на світ, в якому “все стерильно” – цілком. Якщо ви хочете подивитись щось розважальне – то краще відкласти цю стрічку.

На мою думку, 8 з 10 досить справедлива оцінка стрічки.