У вас був колись страх щось забути?
Коли не стало тата, через певний час я замислився над тим, наскільки я пам’ятаю щось про нього. Про те, що він казав. Чи робив. Зловив себе на думці, що з часом це все більше забувається. В мене навіть була ідея створити таку-собі особисту Wiki, в якій я писав би спогади про когось чи щось, з кросс-посиланнями на ті чи інші деталі. Такий собі “власний метавсесвіт”. І цей фільм нагадав мені ті думки. І той період загалом.
Фільм починається зі знайомства двох людей на пляжі. Далі нам показують розвиток їх відносин. Але у світі трапляється пандемія, суть якої полягає в тому, що люди починають втрачати пам’ять. Забувати своїх близьких. Як кого зовуть і що вони з кимось живуть. Люди забувають про своїх домашніх улюбленців, і головній героїні доводиться їх присипляти, бо ж притулок забитий під зав’язку загубленими тваринами.
Мати героїні, котра знаходиться в іншій країні, також не намагається (чи не може?) запам’ятати, як зовуть хлопця її доньки. Тож зрозуміло, що ця пандемія відбувається не в якомусь конкретному місці, а у світі в цілому. Навколишній світ божеволіє і починає нагадувати апокаліпсис, в якому люди забувають про свою роботу, де вони і хто вони.
Не дивлячись на романтичну лінію, котра є основою фільму, жанр позиціонується як науково-фантастичний, і це дійсно відповідає тому, що від нього можна очікувати. Для мене цей жанр більш знайомий по фільмам типу “Монстро”, і знайшов його досить цікавим. Такі фільми дають нам можливість замислитись над якимись речами, котрі ми пропускаємо повз себе у повсякденні. Що буде, якщо завтра наша близька людина почне забувати нас і на що ми готові піти, заради того, щоб цього не сталось? В тому чи іншому вигляді ви знайдете цю відповідь у даній кінокартині.
До перегляду раджу, я б дав фільму десь 8 з 10.
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.