Сум

Сумний сон наснився мені…Повертались звідкілясь додому. Стояли через дорогу від будинку в Одесі, на зупинці, котрої ніколи не було, але там де завжди зупинялись маршрутки. Під будинком хтось жестами помахав щось. Вирішили підійти дізнатись. Підійшли, а він каже “картинку не хочете купити?” – я не розумію про що саме мова і чому він (старий однокласник?) тут. Але продовжую бесіду і веду його додому, розуміючи що йому, мабуть, треба якийсь притулок. Він починає розповідати, що типу “та…мати знову щось почала накручувати і знову вигнала з дому”. Веду його у нас додому, на третій поверх…

Зашедши додому, бачу брата, здороваюсь із ним, і чомусь розумію, що я його вже тут бачив і так само здоровався. У кімнаті сидить мати, баба Ліда (котрої вже немає), стоїть цей самий брат, і я знаю, що за дверрю, на дивані сидить тато. Починаю плакати, розуваючись, знімая чоботи наспіх. Біжу до нього, обіймаю. Кажу щось на кшталт “уві снах ти завжди десь далеко і відсторонений. Наче я тобі не потрібний. Дай тебе хоч так обійму, поки бачимось”. І розумію, що прокидаюсь…

Дякую…тиша…я тепер інший…чуєш? Це мій сум….