Позначка: думки

Чесність і об’єктивність

Наразі чесність і об’єктивність настільки ж нетипові речі, наскільки нетиповими є різниця для більшості людей вживання терміну “non ai art”, що дослівно можна перекласти як “рукожопна творчість”. Жартую, просто рукожопна творчість.

На Девіанті зустрів сьогодні одну людину, котра написала щось типу “AI created angels”, насправді кажучи про цицьки краль. І іншу людину, котра вказала, що її творчість то не “AI based”. Але ж припустимо, що хтось шукає цицьки – чи є йому різниця, штучно вони намальовані чи вручну? Звісно, сам по собі термін “рукотворні цицьки” звучить круто і пахне хірургією і силіконом, а не творчістю, але…дійсно. Яка різниця?

Основна думка була в мене зовсім не про хірургію і силікон, а про те що уявив, як би мені, наприклад, написав хтось “у вас 2-3 перегляди конкретної статті в день – не хочете написати відгук на наш товар?”. І я такий “йа-йа, даст іс фантастіш! Зер гут!” – пишу наступного дня. З одного боку це ж не відгук якщо я не підісру в ньому, з іншого…багато людей купують щось не через рекламу чогось? Навіть політики вибираються по тому, хто дорожчу гречку пропонує народу. Чим я гірший-то? От-от…

Проблема рекламодавців в тому, що вони, чомусь, не дуже полюбляють звертатись з “гарячими пропозиціями” до тих, хто жартує про штучні силіконові цицьки у сайд-блозі. Так що якщо ви прочитали мої нахвалювання в основному блозі, а через день (чи за день до того) прочитали тут, яка ж то хрєнь кака – знайте, ви в обох випадках спонсоруєте тероризм, бо ж гріх таке читати в цілому 🙂

Руся у доброму гуморі детектед

Темна сторона

Є такі ситуації, в яких є варіант – щоб краще було комусь, або…щоб краще було тобі. Залежить більше не від тебе, а від самої ситуації. Цікаво, що ми часто, не думаючи про наслідки, розглядаємо варіанти, коли краще буде нам, ніж комусь. Тобто в нас прокидається наша егоїстична натура. І стають видними наші гірші сторони. Котрий день прокручую цю ситуацію в голові, і мені хочеться, щоб краще було комусь. Бо ж часом нам самим краще, коли краще комусь. Ніж розгрібати наслідки того самого “краще нам”…

Я снова вспоминаю о тебе..

Короткими гудками вызываю во сне.
И ты уже не прячешься в далёких краях,
Ты вроде поняла, что мы на равных паях.

И комнаты сошлись,
И демоны рассыпались,
И тридцать пять в тени,
И это не привиделось.

Вот тебе журналы, вот тебе шаурма,
Вот тебе билеты на концерты меня.
Ты только не исчезни, не теряй телефон,
Даже если завтра здесь будет шторм.

Ведь комнаты сошлись
И демоны рассыпались
И тридцать пять в тени
И это не привиделось.

=====================

Згадалась вона…композиція, тобто. Для мене ЛПН це оце. Не українською, ні ще якось. А в тому вигляді як є…хочеться якось приїхати в Одесу і почути…загалом, я вважав завжди що “завжди можна приїхати в Одесу і прожити день-два старим життям”, але після переїзду сюди я собі цього дозволити так і не зміг…сумно. Але як є…

Знімати можна на що завгодно

От серйозно. Не раз стикався з моментами, коли дивлюсь – казковий знімок. Коли дізнаюсь на що зняте – там нерідко буває щось типу Canon 400D-450D. Ще частіше ледь що не на кітову лінзу. Але відносно себе я розумію, що щось знімати має бути з комфортом. Якщо я беру в руки Соні, і бачу що на ній в мене виходить якась срака – це не через “криву” камеру, і, навіть, не через криві руки. Просто воно мені не лежить. До рук, до душі. Не лежить і все тут. Але що цінніше – я навчився любити речі, котрі…нічим не підтверджені. Точніше любов до них не визвана чиєюсь думкою. Як от та Tokina 28-70, котра по обзорах (наскільки пам’ятаю) нічим не примітна. Об’єктив як об’єктив. Але мені подобається ним знімати, просто тримати в руці, бачити його на камері. Так само як і той Тамрон 60-300

Як бачите – в нього “добрий”, але не казковий рейтинг. По абераціях я би зовсім поставив 5-6. Бо кожен другий знімок з ними. Але я не дивлюсь на рейтинг, не дивлюсь на чиїсь думки. Просто надягаю, і отримую результат котрий хочу. Щось типу оцього знімку

І мені він подобається. Подобається, що він покриває 90% потреб. Я не думаю за те, що він мені коштував десь 30 доларів і має якийсь там дивний дефект всередині. Я просто люблю його за те що він такий який є. Громіздкий, з дивним “тромбонним” керуванням. Але саме він дає відчуття комфорту зйомки самих різних ситуацій. Якби був якийсь більш сучасний легкий об’єктив з тими ж характеристиками – я б залюбки його взяв хоч новий. Але всі більш сучасні Тамрони такого плану дають зовсім інше відчуття і картинку.

Я можу хотіти мати камеру за штукен баксів, тому що тільки вона зможе хоч трішки виправити кривизну моїх рук. Але, в той же час, я можу на ній знімати лінзою за кілька десятків баксів і отримувати задоволення від процесу. Зазвичай є думка про “купіть найдешевшу камеру і найдорожчу лінзу, котра її більше розкриє” – то все дурня. Ні, чесно, дурня. Камера має бути такою, котра тобі подобається і котра комфортна. А от оптику обирай вже по своїм бажанням і потребам 🙂

“Я не знаю, нащо мені ці знаки…”

Згадалась композиція, але під іншим соусом. Виставляючи щось на продаж, мені цікаво сумарно порахувати, на скільки те чи інше було виставлено. Щоб якось підбадьорити себе, що “день прожито не дарма”. Але ж, але ж…

В одному мати точно була права – я ніколи не вмів цінити гроші. Відкладати? Пхех. Чим легше отримаєш – тим легше їх позбавитись. Іноді для себе, іноді щоб комусь допомогти, когось підтримати. Подобалось, що завжди воно якось з легкістю. Не думаючи. Чи легко отримую? Як сказати. Половина мого стресу через це саме “легко”, бо ж люди. В іншому…мабуть я просто такий собі конденсатор – накопичую і віддаю. Краще вам не знати, скільки через мене людей можуть творче розвиватись завдяки тим графічним планшетам, котрі купували (умовно) за копійки. Або ж скільки людей будуть рідше звертатись до стоматолога через ті зубні щітки, котрі, будемо об’єктивні, люди отримують приблизно в 4! рази дешевше. Часом відчуття, що так я пробую відбилити свою карму, з іншого…

Вчителька нас вчила, що не може бути такого, щоб дохід був більше ніж 20-30%  – я перекреслив цю точку зору. Життя нас вчить, що коли людина щось продає через другі руки – воно ще на 10-20% дорожче – і цю точку зору я теж перекреслив. З 17-18 років я вважав за головну ідеологію те, що треба “брати дешево і продавати дешевше”. Тобто, коли ти є той, хто купує дешевше ніж інші, і продаєш дешевше, ніж будь хто інший. Тим смішніше, коли мені пише хтось, що може “запропонувати мені гарні ціни”. Один такий написав якось – я йому уточнив, “за скільки ви мені от…оце, наприклад, продасте?”. Закінчилась та розмова тим, що я йому те міг продати дешевше, ніж…він мені.

Часом здається, що я їжджу ровером і купую товари зі знижками тому, що я так і не зміг знайти цінності в грошах. Гроші не те, що додає щастя тобі, але те, завдяки чому ти можеш зробити когось іншого щасливішим.

===========

Сподобався цей спліт, котрий зробила одна людина. Дуже гармонічно звучить і виглядає…магія…ось де магія, а не там…

Дивна, але цікава можливість

Девіант дає досить дивну, але цікаву можливість – бачити, як кожна людина росте, розвивається, змінюється. От, буквально, тільки що – профіль. У людини є світлини 2008 року і 2023. 15 років. Можна сказати “ціла епоха у парі світлин”. Мені подобається дивитись на зміни. Помічали, що якщо людина не дуже симпатична в юному віці, то з роками, наче те вино, стає краще? Я, звичайно ж, зворотній приклад, але мова не про мене 🙂

Шукаю стабільності, а подобаються мені зміни. Стабільність в собі, зміни в інших. Не дуже справедливо, чи не так?..

Єдине чого хочу зараз, це одужати. Щоб не думати про те, що можна їсти і коли. Щоб на 105% забути про це. Навіть зі спиною воно вже здається не так страшно, бо ж через цю паршиву хворобу і зі спиною не дуже можу щось робити…

Здається, ця вчорашня студійка, дуже в тему…принаймні, назвою

“Спогад
Ким я був і ким я зараз став
Під напругою дум
Хто вкрав мій струм?

Погляд
Розграбований як і міста
Залишився лиш сум
Та скрип від струн

Бачиш я так втомився
Не можу знайти собі місця
Вибач я не навмисно
Там просто палає місто моє
І з ним я палаю сам..”

Часом я створюю собі ситуацію

..в якій питаю себе – а що буде, якщо я щось не зроблю, і так само це не зробить хтось інший, і…взагалі? Що тоді? Все піде по сраці?..

Давайте визнаємо, що ми втомились від війни і такого життя. Психологічне і фізичне здоров’я багатьох дуже далеке від слова “норм”. Кожен сходить з глузду по свому. І вже інакше сприймаєш тих, хто кудись виїхав. Бо у них є варіант розвитку життя, а в тебе його немає. Від слова “зовсім”. Ти не хочеш не поразки, не перемоги. Ти просто не хочеш існувати в тому просторі, в якому існуєш. Без вибору, без варіантів. Без майбутнього? Так, мабуть так сказати вірніше. І більшість з нас не живе, а просто чекає свого часу, коли з ним щось станеться. Бо думки такі, що краще вже щоб щось сталося, аби тільки не існувати у реальності, де…варіантів небагато. Ми думаємо, що захід робить багато, але в цілому, він робить ніхуя. Маючи техніку. Озброєння. Можливості. Робить ніхуя. Бо одна справа ракети, що падають десь там в Україні, і зовсім інше ракети у Парижі, наприклад. Чи не так?..бо ж у Парижі живуть “зовсім інші люди”.

Часом просто хочеться, щоб війна дійшла до них. Щоб вони відчули це. Щоб вони зрозуміли це. Щоб не сиділи на своїх всратих оскарах, і не пизділи про те, як їм там всім “шкода”. Бо пиздіти ж всі гаразді, а робити – ніт.

Коли я питаю себе – а що буде, якщо я щось не зроблю – я дивлюсь на приклад тих, хто і так не зробив, хоча мав більше можливостей, ніж я. Тож, мабуть, це питання я маю задавати не до себе, а до них – хай вони думають, що з ними буде там, якщо вони щось не зроблять тут. Бо я і так тут. Існую в цьому середовищі більше року. Намагаючись не з’їхати з глузду і хоч якось вижити, щоб не тільки хтось у всратому Парижі чи Берліні побачив 2024 рік, а й я теж. З тою різницею, що для мене все одно менше шансів це зробити, ніж для них. Значно менше…

Я хочу прокидатись в краю без сирен
В тім краю, де сирени нечутні
Де не дивлячись в те, який завтра день
Ти плануєш в нім своє майбутнє…(с)

Без тебя моя парадная…

Чомусь зараз, скоріш, в голові про

“и твоя кровь холодна,
как вода в моей ванной
и ты один в этой осени рваной.”(с)Chaykovska

Таке відчуття буває десь у серпні, ближче до вересня…коли ти вже відчуваєш початок осені. Знаю чому і чим викликане це відчуття. Не хочу ані пригнічувати його в собі, ані взрощувати. За це дяка антидепрам. Загалом, я не фанат їх, але ж коли ти все одно на них сидиш через свою ж нервову систему, то…чом би й не понасолоджуватись тими певними плюсами, що вони дають? З ними ти можеш казати про що завгодно, з’їжджаючи на те, що “це все вони”. Мабуть, цінність таких слів, приблизно дорівнюється таким самим словам, сказаним напідпитку.

В стані алкогольного сп’яніння є плюс. Бо перший і другий день ти ні про що не думаєш. На третій день ти починаєш розуміти, що жити так само, як попередні два, більше не слід, бо то вже в алкоголізм скатується. Зараз я приблизно у середині другого дня. 5-6 вечора, мабуть.

Проблема будь якого спілкування в тому, що з часом ти починаєш відчувати, десь під шкірою, певні етапи. Є так званий “етап Дайрів”. Він виник, коли я спілкувався з людьми на Дайрях відповідно. Ознаки його нагадують рух вантажного потягу, котрому знадобилось загальмувати. Він вже набрав ходу, несеться, і…ось. Інерція. У 7 Раси є однойменна композиція…там слова ще були..

“Сколько нужных слов
А мне нечего сказать
Инерция как плеть
Гонит меня назад
Где я мог стать
Самым главным
Поводом жить
Твоей весне
Но должен был сжечь
Я руки холодом
Чтобы узнать хоть что-то
О тепле”

Щось в цьому є. Навіть більше, я б сказав що для мене вірші Растіча за концепцією, яку я в них бачив, ближче до того ж Лєтова…з тою різницею, що коли щось цитуєш у нього – це як певний образ, котрий часом може бути чимось абстрактним, про що ти хочеш сказати. У Растіча ж, більше було по суті. Саме тому, мабуть, закінчу свою думку так:

“Расчёты компьютеров оказались неверными
В кострах красно-жёлтых сгорело последнее лето
Мне кашлем твоим окна в комнате вышибло
Да я стал суеверным слишком, наверное
А люди по-прежнему верили в праздники
За хлебным мякишем не видя большего
В надгробных надписях так мало спорного
Не жаль реального, жаль иллюзорного”

Заодно видалив сраний Тмблр. За*бав він мене. Обмежень купа та й тільки…