Позначка: люди

Діагнози

Колись, коли робили МРТ голови, я сподівався, що в мене теж аневризма. І всі мої дурні справи то продєлкі домових від неї. Але ж… Продовжувати читання Діагнози

Фром спікінг…

“Если так подумать, что вся жизнь людей состоит в желании “окольцевать” всех и вся. Т.е. сделать их собственностью. И когда кто-то становится собственностью, люди начинают искать другую собственность. Однажды я понял одну замечательную вещь – ты можешь “окольцевать” душу, ну, или, сердце человека. И это не о физическом проявлении. То есть всегда нам хочется, чтобы о нас вспоминали. Нам писали. Это означает привязанность. В широком смысле мы стремимся к тому, чтобы привязать к себе как можно больше.

Иногда я ощущаю себя Марусей…в этот раз с большой буквы, т.к. некое признание. Я захватываю людей, а потом не знаю, что мне с ними делать. Но возможно лишь так думаю, что делаю это…”

…никогда, не скажу тебе…

Життя часто робить вибір за нас. Так вийшло і в цьому випадку…бо ж колись я слухав:

“Знаешь, я так боюсь, что мы просто больше не встретимся.
Вытру с лица солёную грусть и притворюсь, что мне просто так весело.
Знаешь, я так боюсь, что наши руки просто расцепятся.
Знаешь, я так боюсь, что мы изменимся, но по отдельности.”

Загалом, єдина людина, котра не змінилась у моєму сприйнятті це…Сашка, з котрою ми живемо разом. Бо ж проживаємо все разом, і, відповідно, тут важко щоб було інакше…тим дивніше було зіткнутись з явищем, коли майже не змінюються люди, котрих ти знав пів життя назад.

Мабуть, цей пост буде закінчено іншою частиною композиції ПФ…

“Страшно, что настанет тот день, когда умрут наши родители.
Это сводит с ума, а ведь, по правде – мы так и не выросли.”

Contacts

Зазвичай, люди шукають контакту з кимось, щоб його вислухали. Почули його проблему. Читав навіть якось про думку, що в нашій країні психологи не актуальні, бо всі звикли один одному розповідати про свої проблеми. Тому нащо платити за те, що ти можеш отримати безкоштовно?..

Мабуть я досягнув нірвани (привіт, Курте!), бо останнє, про що мені хотілось би розмовляти – це про мої проблеми чи незручності. Ну, або ж, достатньо блогу.

Люблю писати комусь знаєте коли? Коли мені немає чого розповісти. Не з точки зору планів чи ідей – писати, коли ти від людини нічого не хочеш. Якщо тобі нічого не треба – тебе неможливо звинуватити в тому, що ти “пишеш тільки коли щось треба”. Золота середина..

Західна Україна – це…

…коли хтось палить резину чи то пластик, щоб приготувати своїм свиням їжу (коли поруч лежить купа дров), а ти, зі своєю хворобою (при якій починає пекти всередині наче ти випив кислоти, якщо вдихаєш дим, особливо токсичний), виявляєшся крайнім, бо ж викликав поліцію на те, що в тебе весь двір смердить пластиком чи резиною.

Потім тобі починають погрожувати, що “в податкову звернуться” (хоча історія замовчує, звідки у самих людей взялись гроші дах переробити в будинку, машину іномарку привезти, трактора купити, при тому що живуть в селі). Потім починають незаконно знімати на телефона твоє подвір’я (в першу чергу складені дрова, бо більше у дворі нічого не було) чи то з ідеєю їх підпалити, чи то дати комусь “наводку” щоб пограбували (це я додумую, принаймні останнє, але ж хто зна, хто зна…). Я не виправдовую русню, ні. Але часом “україння” теж *уйова. Просто під іншим соусом.

Прикрасьте цю всю історію тим, що ця сім’я то зверталась щоб з телефоном допомогли, то ми їм інтернет безкоштовно роздавали, то допомагали щось полагодити, то ділянку дали під те щоб вони на ній садили города. Сину їх допомагали розібратись з кредитом, подарували не найдешевшу військову аптечку. І…ось це, мабуть, віддяка така.

Ще є якісь питання, чому я хочу виїхати з цього “райського містечка”?..

Задаюсь питанням

Чи мають “право на страждання” люди, котрі живуть поза нашою нинішньою системою? Ну, тобто. Як приклад – є люди, в котрих є клінічна депресія. А є ті, котрі кажуть “я в депресії”, маючи на увазі що їм “грустнєнько”, але не маючи на увазі клінічну картину.

Для себе я зробив висновок, що не мають. Ну, тобто. У моєму всесвіті – вони не мають такого права. Бо в моєму всесвіті є війна. В моєму всесвіті ідея “переїзду” потихеньку криється тазом, хоча у всесвіті людей, котрі зовсім втратили житло, моя ситуація теж така, в котрій я не маю права жалітися. Тож…я не жаліюсь-жаліюсь, просто мені “незручненько”. Мабуть, коли людина з іншої країни каже, що їй “погано”, вона має казати “незручненько”. Бо погано тим, хто є тут. Навколо. Мені “незручненько”, бо ми живемо на західній, і “незручненько” через те, що хтось страждає більше за нас. Але моє “більше за нас” це коли в тебе ситуація зі здоров’ям не стає краще, бо 90% проблем пов’язано (певно) з психосоматикою, котру не вилікуєш, знаходячись у країні, де йде війна, бо через цю саму війну і є ця сама проблема.

Я стаю звірем для тих, хто знаходячись десь під сонцем вирішить сказати мені, що йому “погано”. Бо навіть викресливши мене і мою ситуацію – є сотні тисяч тих, кому гірше. Гірше тим, хто лишився без домівки, кінцівок, близьких людей і всього того іншого, що неможливо якось передати словами.

Коли ви знаходитесь за кордоном і пишете людині з України, котра живе зараз там. Пишіть просто “мені незручненько” жити в Болгарії (Польщі, Німеччині, будь де). Годі вже ці ваші “мені важко”, “мені погано” – і все таке інше..