Позначка: люди

Котики

На одному знімку продажу будинків побачив іграшку – качечку. Згадав, що в мене була така ж. Але були і інші. Більш дивні. Ну, тобто. Це зараз я розумію що дивні, бо ж то були “частини когось”. Декстер стайл пост. Охох. Продовжувати читання Котики

І про прив’язаності

Гм..наштовхнувся на досить цікавий запис. Як завжди – міряю по собі. Продовжувати читання І про прив’язаності

Мне кажется, я в беде – в сердце моем лоза..

..Тянет меня к воде
Так далеко на запад. Продовжувати читання Мне кажется, я в беде – в сердце моем лоза..

Дистанційність

Той, хто сидів на дистанційці коли це не було мейнстрімом.

Запитали мене сьогодні про “чому на ви”. Не став грузити людину, вирішив “підгрузити” себе. Мабуть, це про дистанційність. Про небажання бути ближчим до людей. У будь-яких проявах. Помічаю, що з роками, а скоріше навіть з людьми (з кожною наступною людиною, тобто) ця відстань росте. І мені стає ще менш комфортно спілкуватись з кимось телефоном, з ким до початку дзвінка я не хотів спілкуватись. Тим цікавіше, що більшість тих, хто дзвонить мені і щось хоче, на моє “напишіть будь ласка у Вайбер, що вас цікавить” – зазвичай не відписують. У 70-80% приблизно.

Все більш дивно звучить для мене самого ідея, що я хотів переїхати “ближче до сім’ї”. Частіше задаюсь питанням “до якої саме?..” – не у площині людей, а чогось абстрактного. Здається більш корректно зараз говорити “подалі від людей і сім’ї, поближче до себе”. Але я навіть не знаю, де те саме місце, де “до себе” буде ближче. Спокійніше, певно що, було б жити в осередках Сміли, втім…війна, кількість нерухомості у продажі, її стан, вказують на те, що навіть в цьому аспекті життя не ти вибираєш те, що хочеш, а життя вказує як тобі далі жити.

Белая девочка в белом платье..где у тебя коса? (pt.2)

Минулого разу ця цитата у блозі була 4 роки тому. Щось змінилось?.. Продовжувати читання Белая девочка в белом платье..где у тебя коса? (pt.2)

Вхопити “невхопиме”

Тут доречно згадати про “Цикад”, в яких був персонаж, котрий мімімішкав і кричав “хачузабратьдамооооой!”. І от це про приблизно те ж саме явище.

Чим більше ти “тусиш” (якщо це можна відносити до цього дійства) серед творчих людей, в тебе є бажання вхопити невловиме – забрати частину цих самих людей собі. Але ж…ми ж розібрались, що з точки зору законодавства, єдиний легальний спосіб когось “забрати” це одружитись. Проблема цього методу в тому, що по-перше не всі країни дозволяють мати такі взаємовідносини з більш ніж одним, а по-друге там, де навіть таке можливе (на законодавчому рівні мати безліч відносин), є певні питання – як “прихопити” людей ще й своєї статі. Тож у світі немає ідеального місця з ідеальними законами і офіційно ти не можеш прив’язати до себе якусь кількість людей. І…що ж робити?..

Не знаю. Дійсно. Який рівень взаємовідносин з кимось буде відповідати твоєму “він мій/вона моя”? Те, що людина тобі відповідає одразу? Чи ж те, що вона тобі пише? Те, що приходить на допомогу у важкий час? Що може зробити людину “своєю”? Можливо, це сприйняття для кожного своє. Типу є ж приклад вільних відносин, де люди можуть бути з ким завгодно, але офіційно вони один з одним. В тому випадку є чітке окреслення в дусі “спим з ким завгодно, але ми разом”. З точки зору того, що тебе просто надихає чиясь творчість або думки – все важче. Ти не можеш сказати що “у нас спільні думки”. Ну, точніше. Можеш. Але це параметр досить неосяжний. Бо ж якісь думки спільні, а якісь можуть бути зовсім протилежними.

Мабуть, головна проблема полягає саме в тому, що ти можеш “огорнути” тіло, а не душу. В той же час не раз стикався з думкою, що це саме “огортання душі” обмежує її. І робить тільки гірше. Тож, в цілому, ти можеш спостерігати за сяйвом зірок. Ти можеш їм надихатись. Чудово, якщо вони, хоч іноді, надихаються і тобою. Але  завжди в тобі буде частинка того болю, що ти не володієш тим, чим, в цілому, володіти не можеш. Та й чи треба?..