Позначка: музыка

И смотреть – не насмотреться, и дышать – не надышаться…

Бьётся и рвётся наружу сиянье, размеры его велики…

Продовжувати читання И смотреть – не насмотреться, и дышать – не надышаться…

Для дорослих..

Насправді, “Супермінор” від Cheshires це як “Развлечение” у Стри. Той випадок, коли аудіторія “ще не виросла”, а виконавець вже. І ти лише з часом щось починаєш розуміти. Як от, наприклад, цей скарб котрий відкопав тільки зараз…

“небо усыпано звездами пестрыми
хочется песен и сладостей
простых человеческих радостей

я забыл
я монстр
поднимите мне веки
руки мои изломались в извечной мольбе
я убил
так просто
я убил человека
в себе”

Вважати російськомовні пісні Cheshires поганими через мову? Не став би. Хоча б тому, що в них більше сенсу, ніж в таких же текстах російських виконавців. Про “Гострі предмети” я зовсім мовчу. Бо це пісня, котра, в певному сенсі, стала для двох слухачів таким собі “рятівним човном” в певний час їх життя.

Цей трек (Монстр) не для всіх, але при бажанні ви можете підтримати виконавця і придбати його на Bandcamp https://cheshires.bandcamp.com/track/–41 . Тим більше, що сам Вадим Казаков з самого початку війни всебічно допомагає нашій перемозі. А один з учасників гурту воює за нашу можливість писати такі пости…

А “Сніг”, з цього ж альбому, то просто скарб зі скарбів…

До речі, на моїй пам’яті Cheshires це той самий гурт, котрий одночасно зайшов і мені і Aleksandra Brodovskaya – тож це наш “сімейний” улюблений гурт. Хотілось би подякувати за безліч казкових моментів на концертах що були і тих, що точно ще будуть.

“Режь меня, режь
Заполни эту брешь
Из этих цепких нитей живым не выйти
Горько-солёная слеза из глаз прольётся
Зажглась звезда, погасло солнце

Зима всё ближе
Постель мне лижет
Свой вонзит кинжал
А мой хороший
Нас всех искрошит
Жаль…”

Вопросами – “Как стать теми, кого мир хотя бы ждет?”..

Таки нарив студійку…і де б ви думали? На Саундклауді…це той випадок, коли натикаєшся на “Керуак”…гм…десь я чув це ім’я…а, так…точно..це ж!.. Продовжувати читання Вопросами – “Как стать теми, кого мир хотя бы ждет?”..

Хм…

дивно слухати плейлист, і…як блискавкою…бо ж…

Последний вагон поезда.
Боязно,
Но течет река,дым
И один за одним
Дни…
Собери меня
В горсть…
Я только гость..
И всего ничего
От грома до волн
В море,
От полки верхней
До края мира…

И словно весной зараженный
Ищу только что-то родное
За каждым углом
Этой жизни…
Мы снегом укрыты…
Как дети…
Последний вагон…
До свидания…
Титры…

Перезаписана версія ще більш потужно звучить…більш проникливо…

 

Запах сорвавшихся вниз облаков, и день, день…

В нашем городе нет не проводов, не машин
Теперь времени больше чем жизнь, не спеши
Дыши не дыши, останься здесь, в комнатах без потолков, не души,
Запах сорвавшихся вниз облаков, и день, день.

На сегодня прощай, гасим свет
Где с мыслями на рассвет…

Колись дуже її любив. Ось в чому різниця. Музику ми любимо, а людей кохаємо. Але мова про пісню, звісно ж.

Пам’ятаю емоцію і відчуття. Я не можу згадати людини, відносно якої в мене ця пісня резонувала. Є думка, що таких було багато, і це просто як якийсь загальний образ. Епілог взаємовідносин з кимось.

И так смешно, без жестов без слов в сердце
На лице выстрелы с той стороны
Все равны, все равно вместе…
Брось ключи, и дальше без нас.

Знаєте, що смішно? Цей текст я беру з сайту гурту, котрий сам колись створив…тобто сайт, не гурт звісно ж…

Зовсім забувся

Бо ж..

“Я несу тебе май,
На руках, как дитя,
Ты меня обнимай
Понарошку, шутя,
Возвратившись домой,
Из окна посмотри,
Где у меня к тебе… боже мой!
А у тебя со мной – раз, два, три…”

“Чёртова весна! Солнце докрасна
Раскалилось и катится,
Если бы могла – я б тебя свела,
Только, думаю, хватятся.
Разлюби меня, снова полюби –
Я не знаю, в чём разница,
Солнце скалится, дразнится,
С неба падают голуби…“