..Хочешь быть стервой или с…..?(c)Bahroma
Похід по повістці вже починає нагадувати похід до стоматолога – чим ближче дата, тим менше ти туди прагнеш. Та й загалом, чи не самі військомати винні в тому, що люди так неохоче туди звертаються? В Одесі, коли тобі треба було щось вирішити – треба було 3 дні відстояти в черзі, коли кабінет приймав 1 чи 2 дні на тиждень. У місті-мільйоннику, Карле…
Зараз все змінилось через бажання видавати “бажане за реальне”. Зі всіх дуп летить про “оновлення даних це тільки про оновлення”, але за своїм досвідом я знаю, що це тільки на словах так. За фактом – навіть не 50х50, а скоріш 80х20 що тебе відправлять на навчання. 20х80 що твоя ВЛК буде “про ВЛК” а не про галочку “придатний”. Чим краще ППО в тебе на районі (мова про місто) – тим більше шанс, що тебе випхають з маршрутки і запхають у інший “бусік”. І це не десь окремо, це по всій країні так. Всі ці моменти призвели до того, що у людей немає довіри до військоматів, а там де немає довіри – немає легітимності. Багато людей, котрих “запхали у бусіки”, можуть повернутись з фронту, прихопивши трофейну зброю. І що тоді? Мені, наприклад, навіть думати про те страшно…
Як би не закінчилась війна, результатом вона всіх пересварить. Тих хто виїхав з тими, хто лишився. Тих, кого “запхали в бусіки” з тими, хто підписував закони і закривав очі на ці не поодинокі випадки. Половина людей буде покалічена фізично, інша половина душевно. Про демографічну кризу зовсім хотілося б промовчати. Чи буде підтримка від Заходу після закінчення війни? Ну…як ми бачили, підтримка закінчується, коли закінчуються причини для її надання. Тож, що страшніше – похід до військомату завтра, чи майбутнє після закінчення війни? Фз. Якби не сталося що сталося, дитині б зараз було 9 років. Чи хотілося б мені, щоб вона жила в такі часи?..риторичне питання. “Вибач, дитинко. Ти не маєш права на щасливе дитинство, бо політики вирішили за тебе..”
В 90-х була боротьба за виживання у нас і наших батьків. У 00-х була боротьба за політичне виживання . У 10-тих постало питання виживання нації, а у 20-тих ще й застав геноцид з обох сторін. Я фз, де серед цього всього, за 34 роки свого існування, я мав застати “щасливе життя”.
Пора спати. Хто зна, може це остання спокійна ніч, коли можна виспатись…