Відчувається

Насправді, воно вже так відчувається, наче ти лишився сам на сам із цим світом. Технічно я завжди був з ним сам на сам. Я міг помилятись по певних рішеннях, але я не відчував підтримки з певних питань, які були для мене критичні “в моменті”. Завжди питав себе “як би воно було по іншому?”.

Неважливо, лишаєшся ти сам на сам з цілим світом, або невеличким містом – ти стаєш обережнішим. З одного боку. З іншого…коли ти сам на сам – твої руки розв’язані у всіх сенсах. Прийняті тобою рішення будуть виключно твоїми. Навіть якщо вони хибні. Світ складається з безліч ілюзій, кожна з яких створює в твоїй уяві якийсь захист. Якого, насправді, ніколи немає. В загальному мене не захистили не від свавілля лікарів, не від самого себе, не від купи помилок що робилось. Чи мали? Не знаю…

Ми створюємо в собі відчуття того, що поруч хтось є. Він зможе вирішити критичні питання. Допомогти у важкій ситуації. Просто бути поруч. Ми завджи шукаємо когось, хто нам допоможе легше “пройти цей світ”. Але я відчуваю, що набрав на себе стільки різних…дивних для інших речей, що в загальному я, мабуть, лишусь один. Просто тому що цей світ не приймає таких людей як я. Люди ж, які сприймають – ще страшніші за мене. А куди вже більше..

Ми звикаємо до зони комфорту, з якої не хочемо виходити. Але часом так трапляється, що за межами цієї зони комфорту інший світ. Він може бути добрим для нас, може ні. Ти не дізнаєшся, поки не спробуєш. Я давав собі строк “до 40 років”. Давайте спробуємо його, якось, збільшити. Переінакшити життя, знайт нові сенси. Бо якесь таке відчуття, що зараз саме час. Я хотів би перестати боятись і думати за те, як мене сприймуть чи що про мене подумають. Якщо я буду так чи інакше виглядати. Якщо я просто буду собою. Світ навколо, звісно, великий і злий. Але чи зліший він за мене?..