..він вмів повертати час назад..

Сон складався з двох частин. В одній ми жили десь на вулиці у провулку куди вело дві дороги. І ось один провулок (останній) був наш. Сусід вирішив поставити паркан, висварився на нас що типу “ви ніколи не будете тут проходити більше, а тільки з мого дозволу”. Але згодом він чогось перелякався і прибрав той тпаркан.

Другий сон напів-історичний. Спочатку, наче показано як у старому кіно, діти в костюмах жандармів повертаються зі школи. По вулиці на них несеться машина. Вони стрибають і всі падають у багнюку, меншого з них (чомусь сприймаю, що то я) рятує хлопець більш старший, здається що то його брат. Але ця картина наче вже була раніше, бо вона повторюється після епізоду, котрий називався День народження.

День народження.

Всі зібрались у нас в Одесі. Льоша був, хтось ще. Брат, причому брат тут любив ретро машини і володів якимось родстером. Був Дімка, його друг дитинства. Часи сучасні бо гості прийшли, а в мене розуміння що стіл напів-пустий і треба у магазин. А я знаю що грошей в мене лишилось приблизно як зараз. Типу вистачило б щось купити. Ми йдемо в магазин. Чомусь згадується одеський Віртус через дорогу. Ходжу між прилавків, вибираю їжу. Проходжу біля вітрини де стоїть щось типу “сальтісона” чи фз. По моїх відчуттях то свинячі шкварки перемелені. Подруга Дімки підбігає і радісно кричить, що любить це, я беру. Йду далі, ще щось добираю. У магазин ми пішли з братом і Дімкою. Поки я ходжу між вітрин і шукаю торта, проміж рядків бігають якісь дівчата в котрих якийсь там майстер класс у магазині. Мені це заважає нормально оглядати вітрини. Наштовхують на вітрину з якимось наче ромом по 250 грн, але за фактом то сидр, котрий підписано як пиво. Торти мені не подобаються. Один зовсім наче зроблено з якихось сухариків, принаймні ними присипано. Відчуття що частину торта вже хтось купив. Забув уточнити, я знав що хтось з гостей поспішає (брат? Чи Дімка?) . . Тож купити все треба було швиденько. Бачу, Дімка йде з кошиком. В ньому пляшка Коли, для ром-коли, відповідно. Я йому кажу як добре що він взяв, кажу що ще торт зараз візьму і все. Але він каже що торт вже є і я розумію що це той, не ідеальний, котрий я бачив і не хотів брати. Я кажу я не хочу цього. Він питає – яка різниця який, торт є, ходімо. Я беру цей торт, біжу на парковку, кидаю на асфальт і пинаю його ногою. Кричу що я сам мав купити торта на мій день народження. Він каже що я псих, сідає у свій родстер і поспішно їде. Брат сідає у свою машину в їде за ним. А я тим часом опиняюсь десь у дверному пройомі. Батьки наче стоять поруч, мати моя, а тато не схожий на мого. Вони питають чого я розсердився. А я починаю бити кулаком у дверну коробку в кричати що “я хотів свій торт!”. Продовжую бити, розуміючи що просто лупцюю деревину. Але з’являється відчуття що деревина слабшає, і як у фільмі Вбити Біла, коли вона була у труні, і кулаком намагалась пробити її, я так само б’ю цю дверну коробку. Вона починає ламатися і я відчуваю свою силу. Батьки поруч перелякані. Але я, якимось чином, відмотую час назад, у той час коли коробка була зламана, але батьки ще не перелякалися. Є відчуття що вони розуміють, що я тільки що відмотав час назад. Після цього показано момент з багнюкою, наче то з першого фільму. Наче машина не розчавила нас тільки через те, що я відмотав час назад і щось змінив (стрибнув спеціально у багнюку?). На тому фільм закінчується…

——-

Лишилось знайти таблетки, через які в мене такі сни 😀