..Boy, I will never leave ya.. Продовжувати читання I’ll be anything you like, make a true believer..
Автор: revolytion
Те саме…
Спочатку незрозуміла композиція, а от з 0:44 починається те саме… Продовжувати читання Те саме…
Холодильникове
Цікава штука – економія. Порахував по холодильнику. Раніше у нас був Hotpoint-Ariston 4D. Гарний чотиридверний дурень, об’ємом 410 літрів. Вказано, що споживання за рік 420 кВт.
Зараз у нас Hitachi R-v540. Об’єм цього дурня ще більше – 450 літрів. Споживання, що заявлено, 285 кВт/рік. Але вся хімія не в цих цифрах.
Коли я заміряв енергометром, той холодильник жер у нас…6 кВт/день. Так-так. Ви вірно почули. 6 кВт/день. Але молоко домашнє в ньому не прокисало навіть за 2-3 тижні. Тож очі заплющувались на те.
Міряю цей. Він споживає під час роботи 47 Вт. Множимо на 24, отримуємо 1128 Вт/день, або 33.84 кВт за 30 днів.
Старий холодильник жер 6*30=180 кВт.
180*2.65=477 грн за електрику, або ж 33.84*2.65=89.67 грн. Різниця складає близько 387 грн. Якщо порахуємо за 6 років, маємо 387*72=27864 грн економії на різниці.
Фактично, ти можеш взяти “модний вживаний” холодильник за 9000-10000 грн, або ж віддати одразу 27000-30000, і взяти сучасний інверторний. Наче різниця в три рази. Але вона нівелюється за кілька років користування.
Такі справи…
Ps нівелюється за кілька років, а холодильник брався в розстрочку на 17 місяців, тож…
Найвища точка цілі
А що, якщо, кожен з нас має “Найвищу точку цілі”? Мається на увазі, що кожна людина вибирає собі напрямок діяльності, і в ній намагається досягти якоїсь висоти.
Тобто, от наприклад, є людина, котра займається музикою. Вона публікує кліпи на Ютубі, про неї вже знають. Вона вже має свою славу. Всі подальші кроки її роботи і творчості будуть стосуватись того, щоб вона була ще популярніша, щоб про неї знало ще більше людей, але, загалом, вона вже досягла своєї висоти. Про неї почули. Всі наступні кроки стосуються вже виключно вдачі і її навичок.
І я думаю, що більшість людей мають якусь кінцеву ціль, до якої вони йдуть, працюючі на своїй роботі, або ж займаючись своїм родом діяльності.
Приміряючи цю ідею на себе, я не зміг зрозуміти, де ж моя ця сама “найвища точка”? Чи можливість комусь чимось допомогти чи порадувати час від часу – це вона і є? Чи ж…є ще щось, попереду?..
Загалом, я бачу, що матеріально це моя найвища точка. Тобто я не буду багатшим, ніж зараз. Чи це критично? Мабуть, що ні. Бо ж на поїсти і опалення, а також якісь хобі наче вистачає. Тож не все так і погано. Але стало цікаво, скільки людей вдоволені тим, що мають зараз, і чи хочуть вони бути вище того, що є зараз? І з чим пов’язана жага мати більше…
Якщо вам здалось…
що хтось з сусідських котів ліпив у нас на даху гаража снігових янголів – то вам не здалось Продовжувати читання Якщо вам здалось…
Знову лякають
Цікаво, що найбільше мене лякають питання, котрі я звик ставити сам собі.. Продовжувати читання Знову лякають
Сиджу, і ото думаю..
..пісня навіяна думками, чи думки, навіяні піснею. Бо ж… Продовжувати читання Сиджу, і ото думаю..
Надто релігійний запис
Цікаво, що люди бояться того, що в них вкрадуть тіло, в той час як мало хто думає про те, що страшніше, коли крадуть душу.. Продовжувати читання Надто релігійний запис
Відчуття ніяковості
Мабуть саме так я б назвав сьогоднішню історію.
З дитинства мене ставили у ступор моменти, коли мати, розмовляючи з моєю бабусею, казала “на слухавку, поговори з бабусею”. І…я губився. Тобто, я не знав що в неї спитати і яку важливість несе те, що я спитаю, якщо мене змушують це робити? Яка цінність для людини моїх питань, якщо я вимушено, без зацікавленості, щось питаю? І це відчуття по життю пішло далі.
На другому місці, після того, як мені казали поговорити з бабусею, стоїть…розмова з племінниками. Тобто, знову ж таки. Я гублюсь. Не знаю що спитати. Взагалі не знаю. І мені незручно мовчати з одного боку, і я не знаю що питати з іншого. Ці моменти викликають в мене крайнє відчуття ніяковості.
Раніше третє місце почесно займали всі люди, кого я знав (і ще не встиг знати) в Новгороді і, більш того, їх діти. Тобто…мене не було довгий час тут. І ось я. З’явився. Що я маю робити? Що говорити? Приділяти увагу? Яку і кому? Одна з причин, чому я не уявляв своєї поїздки до Новгорода, і з кожним роком ця снігова куля лише збільшувалась як збільшувалась кількість людей, котрих я ніколи не бачив. Питання військомату все полегшило. І моє вливання відбулось у дусі “ну…гірше, ніж було вчора – сьогодні/завтра вже не буде”. Бо ж вчора я по багнюці і полях їхав Фелтом додому. Бридке відчуття, якщо чесно. І я їм цього ніколи не пробачу. Але запис не про це.
Останнє, з того що спадає на думку, це телефоні розмови. Коли я комусь пишу текст, а мене перенабирають. А я не хочу розмовляти голосом. Хотів би – набрав би. А я не хочу. Бо мені то незручно. Легше прикинутись хворим чи ще щось, аби тільки не розмовляти. Навіть коли щось хтось хотів купити – легше не продати, ніж спілкуватись. Відповідати на питання, відповіді на які часто можеш не знати, бо навіть не розумієш про що саме питають. Це повсякденний стрес, і чим далі тим воно тільки ускладнюється. Оце саме сприйняття телефонних розмов з невідомими людьми…
Один з тутошніх племінників такий самий “соціофобушєк”. Його мати не розуміє, чого це так і чому йому легше з кимось спілкуватись в мережі, а не наживо. А я розумію.
В “зручних компаніях” ці всі моменти не дуже помітні, але загалом, це, мабуть, як дерево і його коріння. Чим ти відкритіший в зручній компанії, тим ти закритіший для всіх інших. Просто ніхто цього не бачить. Та й чи треба?..