..2007?..Где все еще ждешь?..
“Порой наступает минута молчанья,
И звук в голове – так похожий на шепот
Срывает все мысли, снимает все грани
А ты, мой малыш, стал не так уж и робок.
Исчез волчий взгляд, и надежда на что-то
Уже не таится в потерянном прошлом.
А то во что верил, и что считал главным
Осталось в душе недалеким и пошлым.
Ну что же, ступай! Если выбор был сделан.
Не важно совсем, в чью же он пользу.
Хочу, чтобы цвет у полос был лишь белым,
А что на бумаге – останется черным…”
..котрі в мене поза часом і взагалі…типу, з котрими я не планую сперечатись, бо ж…сенс? Так і тут…
“Я на спину свою взвалю
Год этой жизни и вместе с ним
Своё единственное люблю,
А остальное – воспламеним.”
Воно настільки зрозуміло звучить, що…в ньому вкладається весь світогляд…зара буде ще постік про світогляд…
..то все пали, пали, пали..? Продовжувати читання Коли не знаєш, що сказати…
..Пісні в плейлистах! Продовжувати читання Книжки, що в серце запали…
Цікаво, що “пом’янути” у розумінні людей це не про “з’їздити на кладовище”, а про “напитися”. Як там…хто хоче шукає можливості, хто не хоче…причини?..
Коли закінчились мої другі відносини в житті, зловив себе на думці, що мені шкода. І шкода було не часу проведеного разом чи часу втраченого на те, що скінчилось. Мені було шкода спогадів. Що ця людина знала мого батька при житті. Що знала мене в певний період життя. Що я знав її сім’ю. Що був на похованні бабусі. Ці всі дрібниці складались у певний всесвіт, котрий в мене забрали поза моїм бажанням.
Зараз майже перша ночі. Я сиджу, збираю стіл. Котрий ми, фактично, робили самі – замовляли ніжки, стільницю. Сашка фарбувала ніжки, котрі я обрізав бо прийшли не по розміру. Вона покривала маслом з воском після того, як я зачистив поверхню інструментом з наждачкою, котрий зробив самотужки. Ці спогади тим цінніші, що вони відбувались з людиною, котра і зараз поруч. Спільні цілі=спільне майбутнє.
В певному сенсі, найцінніше, що в нас лишається після відносин з кимось – це спільні спогади. Тим дивніше, наскільки, для когось, вони не коштують зовсім нічого.
Що дивує мене? Що та людина не зрозуміла, під час останньої розмови, чому для мене вона “вмерла”. Якщо ми викреслюємо більшість спогадів про когось – фактично, ми стираємо спільний час. Тож…
Тож цінуйте тих, з кими у вас певні речі викликають певні спогади – саме цим ці люди найцінніші для нас 🙂
“Ты узнаешь из песен,
Как я боюсь людей –
Как я отвожу глаза… Продовжувати читання ..а ця була другою..
Є такі історії, котрі настільки добрі, що аж погані. І от цей фільм, мабуть, саме той випадок. Одразу скажу, фільм не поганий у сенсі “поганий”, але…
Ось вам загадка – що буде, якщо взяти Дакоту Джонсон (хтось згадає “Відтінки”, а я, скоріш, “Суспірію”), Джейсона Сіґела (“Як я зустрів вашу мати”) і Кейсі Аффлека (“Оппенгеймер”) і запхати в один фільм? Відповідь вас здивує, але буде гарний драматичний фільм 2019 року.
У фільмі розповідається історія про те, як кілька людей зіштовхнулись з проблемою, котра, мабуть, одна з найстрашніших – захворюванням на рак. І це є однією з причин, чому я сказав що фільм “поганий”. Існують фільми під різні настрої, і мені важко сказати, що може заставити людей дивитись стрічку, в котрій окрім щасливих моментів, показані також і миті безвихідності і болю від того, що відбувається з близькою для тебе людиною. Втім, це не є причиною не дивитись цей фільм, бо ж він, в першу чергу, про дружбу.
Місяць тому я писав про фільм Нова подружка, де двох людей об’єднало спільне горе, і “Друзі назавжди” в чомусь з ним схожий, хоча і зовсім про інше. В ньому показано, наскільки людина, котру інші сприймають “невдахою” і лузером, через те, що по життю він не досяг якоїсь високої мети, для інших може бути тим самим, хто допоміг пережити важкі часи і залишитись разом. Це приклад ситуації, коли друг однієї з “половинок” стає другом сім’ї, і сім’я вже не уявляє свого життя без нього.
Всередині такі фільми залишають певну “важкість”, тож явно не осінній фільм. Хоча й акторська гра на рівні, і сама по собі історія варта того, щоб його подивитись 🙂
“Залишатись людиною”. Думав написати про те, що одна з найважчих речей – це залишатись людиною, не дивлячись ні на що. Але що є таке “людина” в суті своїй?
Якщо взяти зріз людей, котрих я знав за життя, можна припустити, що відсотків на 80% люди складаються з поганих речей. Злість, заздрість. Бажання бути краще за інших. Не дивлячись на ті методі, котрі дозволять цього досягти. Загалом, виходить, що не так вже й важко “залишатись людиною”. Тож ця фраза сама по собі руйнує суть думки, котру ти хочеш донести. Інша справа таке слово, як “людяність”.
Цікаво, що у грі японської компанії From Software (Dark Souls) є така характеристика, як “людяність”, котра зменшується, коли персонаж вмирає. Тож, припустимо, за теорію, що “людяність” в класичному розумінні зменшується, коли “вмирає” частина нас, з тим що ми в чомусь розчаровуємось. І тоді фразу можна побудувати, як “одна з найважчих речей – не розгубити людяність”. В цьому вже більше сенсу, як на мене. Так от.
Кожен раз, роблячи щось, задаюсь питанням – що б я відчував, якби в тій чи іншій ситуації зробив якось так, а не інакше. Тобто, якби ту чи іншу річ зробив не я відносно когось, а хтось відносно мене. Як би мій світ змінився від того? І коли внутрішнє “я” залишається невдоволеним результатом – робиться так, як…”слід зробити”?..мабуть..
Вже писав якось про цитату пісні “НН”, де були слова про “..я ломаю свой легкий хлеб..” – що часом, мій рід діяльності, відчувається легким життям. Що іншим важче. Іншим більше треба виживати і проживати. І от “легкість” свого життя намагаюсь компенсувати тим, що в той чи інший час допомагаю комусь іншому. Нести їх “хрест”, якщо можна так сказати? Ні…то надто релігійно, як на мене. Легко даються рішення про “щось віддати”. Але питаю себе – чи то можна вважати доброю справою, і як би я те віддавав, коли розумів, що та чи інша річ коштує ту чи іншу суму грошей, котрих в мене небагато. Чи робив би я так само? Тобто, чи поступав би я так само, маючи середній заробіток у 7000-8000 грн? Чи намагався все продати?..
Кожна окрема ситуація і людина індивідуальні. Добрі чи погані справи кожної людини мають окрему цінність. Чи віддав би я останнє, знаючи, що це останнє? І так і ні. Мабуть.
Люди вірять, що роблячи добрі справи – вони попадуть у рай. Якщо погані – у пекло. По логіці, рай – це про можливість переродження, пекло – про вічні муки. Але чи сама ідея переродження не є мукою, за спостеріганням циклічності? Чи хотів би хтось кожні 50-70 років народжуватись і, вмираючи на одній війні, знову народжуватись, щоб вмерти на іншій? І так у замкнутому циклі…в певному сенсі то не про війну і те що зараз, а відчуття після фільму з Коліном Фареллом, котрий ми сьогодні додивились – “Після Янга”. Де показано життя андроїда у кількох сім’ях і його сприйняття цього всього протягом життя.
Поки хтось намагається змінити своє життя, я намагаюсь його зрозуміти…
..Надто пізно що-небудь встигатиШукай, шукай в мені своє небоНадто пізно що-небудь, що-небудь..(с)НН
