Автор: revolytion

З роками…

лячно стає не від того, що тебе побачать таким як є, а, скоріш, навпаки. Що щось не побачать, що ти вважаєш важливим.

Об’єднує ці дві точки зору (такий собі мєрєдіан) думка, що…нікому не важливо, твоє сприйняття світу. І важко сказати, саме твоє, чи сприйняття світу загалом.

З дивним теплом…

Згадується день, коли серйозно бахнули по енергоструктурі тогоріч. Темрява. Невідомість. Відсутність інтернету. Згадав тоді, що на телефоні є радіо. Підключив навушники, намагався хоч якось з’ясувати, що ж сталося. Такий собі лайф-хак по виживанню під час ядерної зими…

Мені подобається ідея викликів, коли ти намагаєшся вирішити питання нестандартно. Зараз до мене їде половина акумуляторів, ще половину сьогодні відправлять. Як і замовлений автомат на клятих 200А току. Дивним чином, ця вся історія підштовхнула мене до реалізації проекту з сонячними панелями і акумулятором. Ідеєю автономного відеонагляду і світла. Інтернету в тому числі. Бо ж вже перевірено – оптика (інтернет) працює, якщо заживити перетворювач оптичного сигналу і роутер.

Зараз в мене болить спина, бо вночі десь защімило нерв. Чи щось типу того. А в мене тиждень на те, щоб забрати бойлер, доробити воду, перевезти речі, і ще багато чого…тиждень до морозів. Зараз, це здається більш важким, ніж те радіо о 3-й ночі..

“Диявол, Маріє, керується єдиним правилом..”

Завжди здавалось, що коли робиш для когось щось – треба зробити так, щоб було не соромно…щоб не згадували тобі, як ти щось “не так” зробив. Останнім часом з цим самим “не так” все більше стикаюсь. Стикаюсь із жадібністю. Стикаюсь із дурістю. Багато з чим, загалом. Люди зустрічаються і погані і добрі. Вчора от загубив гаманець. В гаманці було пара карток і 500 грн. Гаманець знайшовся в єдиному місці, де міг загубитись – в магазині, де зазвичай закуповуюсь всяким по ремонту. Приїхав за 10 хвилин до закриття, бо увесь день займались дровами. Не думав вже його знайти, але знайшовся. Лишив гроші продавцю, а сам забрав гаманець і картки. Бо не хотілось їх відновлювати. Гроші віддав за чесність. За те що люди такі, які вони є. За те, що я не розчарувався в них. Повірте, це багато чого варте. Для мене.

Ми купили будинок у людей, котрі вивезли все (буквально. Лишився старий стіл, стара лавка, стара “кухня” і мийка з краном, котрий тече). Лишили плиту (і то лише через те що ми сказали, що у нас її немає, і не було. Коли вони казали що заберуть – ми замовили іншу. Ми не горді). Іржаву пральну машинку (плиту, за фактом, теж). Гарнітур котрий мали забрати з двох крісел і дивану. За фактом, ми його могли не віддавати, бо 26 числа минув місяць з дня продажу. Але ж ми…чесні? Так от. Десять разів мене макнули (абстрактно) у своє лайно (котре, кхгм, плавало в туалеті сьогодні не абстрактно. Так-так, сам був здивований), тим що я…ох…що я віддав людині, в котрої плита травила газом, ту плиту. П’ятдесят разів згадували. Навіть коли ми йшли перекривати воду, щоб полагодити трубопровід, котрий заходить у будинок. Котрий вони лишили нам. Котрий не можна перекрити і протікає. Тобто, розумієте, так? Нам лишили ні буя, а самі питають, чому ми це віддали “їх плиту”. Нащо плиту? Ахах..

Позавчора, коли ми завозили плиту, мені сказали “ніяким боком” не віддавати ту плиту. Бо ж…знаєте що? Їм…екгем…в новому будинку їм не лишили плити, а їм потрібно ДВІ. Дві, бо друга “для літної кухні”. Уявляєте, да-а?…бідні люди…

Цей будинок, загалом, то як згвалтована дитина, котру крім того переїхали ще два рази трактором, щоб точно ніхто не здогадався – що то сталося. Тим більше розуміння, що не будинок “винен” в тому всьому, а люди, котрі в ньому жили.

Часом я нахабний більше, ніж треба. Часом я доброзичливий. Більше ніж треба. Але намагаюсь бути десь “посередині”. І так набридає бачити оце саме “крайнє зло”, котре в жадібності. У словах, вчинках людей. Просто не розумієш, як то вони так живуть? Під…богом? Смішно.

В будинку лишились християнський календар. Десь на стіні висів чийсь хрестик. На сараї вісить (сядьте на щось) розп’яття Христове. Якось так. Можу бути десять разів не святим. Можу двадцять разів за це попасти в пекло (та й багато за що ще). Одне тішить – в моєму пеклі буде тепліше, ніж у вашому. Бо ж, хоч в ньому, мені дров не пожаліли 🙂

Donations

З одного боку, зрозуміло, чому всі закликають “донатити на ЗСУ”. З іншого…все частіше відчуття, що ти живеш в якійсь військовій диктатурі, де гроші потрібно виділяти/донатити або на…бруківку, або на ЗСУ.

В широкому сенсі – ми воюємо, ми донатимо, ми обуваємо, вдягаємо, годуємо військових. І в цьому всьому все менше зрозумілим стає, що робить “держава” як така? Бо навіть оці закони про “заплати і виїжджай за кордон”. Вони для кого? Тих, в кого зарплатня 4000-5000? Бо для них ті 13000 грн, чи скільки там, то гроші відкладені за пів року. Ті, в кого є тих 13000 “без проблем” – зазвичай діти з багатих сімей чи діти депутатів. Котрім то “на цигарки” тих 13000. Тож давайте підпишемо закон, за яким багаті матимуть право заплатити 13000 і виїхати, а бідні будуть воювати. Бо ж…хтось же ш має?..

Чому не зробити так, що “право на виїзд” розраховується зі статків? Кількості машин? Будинків? Декларованих доходів? Чому виїзд за кордон для звичайного пересічного громадянина і для власника трьох авто складає одну й ту саму суму? Чи то так виглядає та демократія, про яку нам кажуть?..

Ми живемо в країні, де одна половина донатить останнє, а інша половина на своє “останнє” відпочиває. Але мова не про те.

Моя головна думка була в тому, що безліч соціально незастрахованих категорій громадян все так само потребують допомоги, лікування, підтримки. Хтось завтра помре, бо йому не зробили вчасно операцію. Хтось лишиться без даху над головою. Хтось ще щось…вони всі не є “ЗСУ”, але ми, чомусь, про них так завзято забуваємо, що навіть не помічаємо, як їх не стає.

Пам’ятайте про тих, хто поруч – вони також потребують допомоги. Часом фінансової, часом психологічної. Бо внутрішньо люди вигорять швидше, ніж закінчиться та війна.

Десь днями почув цікавий вислів

Фз де то бачив. Але от зараз згадалось і, мабуть, погоджусь. Фраза була в дусі “Радість, від придбання якісної речі триває довше, ніж радість від зекономлених грошей”. Щось в тому є…

Подивились серіал “В її очах” (2021)

На пост мене не вистачить, а ось на відгук…

Продовжувати читання Подивились серіал “В її очах” (2021)