Автор: revolytion

Подивились Нова подружка (2014)

“Как тебя, девочка, зовут? – Virginia Slims…” Продовжувати читання Подивились Нова подружка (2014)

Незламність 2.0?

А поки вирішуються питання по військомату, я вирішую більш буденні питання. Цьогоріч пішов іншим боком і вирішив спробувати обзавестись повноцінною батареєю під резервне живлення. Замовив 4 елементи Eve LF230 Prismatic 230Ah – LiFePO4 – 3.2V A-grade, з яких буду робити акумулятор на 12 вольт. Ще треба взяти BMSку під це все щастя і у нас буде батарейка 12V/230Ah. Зарядний пристрій придбав ще тогоріч, 12-вольтовий інвертор на 2600 Вт також був придбаний ще минулою зимою, тож випити кави з кавомашинки, чи підключити насос опалення, чи зарядити ноутбук-телефон – не буде проблем. На зовсім крайній випадок є інверторний генератор на 3.3 кВт. Це не враховуючи, що тогоріч в нас вже був “велосипедний” перетворювач для використання батарей велосипедів під живлення ноутбуків, телефонів, світла. Чи я маніяк? Так, можливо. Втім, щоб було “зовсім добре”, треба до цього всього ще взяти 2 сонячні панельки по 350-400 Вт, щоб воно ще й автономно заряджалось…

Чим мені подобалось життя у Рачині – у нас щей  вода була з колодязя, що дозволяло ще й це питання вирішити дуже швидко і легко. Тут з цим трішки важче, втім…щось придумаємо. Але не на цей рік. Хочаааа…

Частково це робиться для себе. Частко для близьких – щоб завжди, всі кому треба, могли без проблем підзарядити свої пристрої, ліхтарики, інше, і не забивати собі цими всіма питаннями голову. Бо ж якщо голова не забита думками про щось одне – продуктивність людей завжди вища. Часто міркував про беззмістовністью свого існування, виходячи з мого роду діяльності, але, мабуть, в тому і бачу свій сенс – допомагати іншим, щоб вони повноцінно виконували свої ролі в цьому житті. Тож…зиму переживемо точно 🙂

Час

Ви колись замислювались над тим, скільки коштує ваш…час? Мається на увазі не робочий час у грошовому еквіваленті, а час вашого життя як такий.

Всі діти як діти, а я в років 15-16 розмірковував про те, що немає нічого ціннішого за час життя. Тобто за годину можливості “пожити ще трішки”. Задавав собі питання, скільки коштує хвилина життя як такого? Бо якщо брати життя як за найвищу цінність – скільки середньостатистичний мільйонер віддав би грошей за…”ще 5 хвилин життя”? Якби знав, що через хвилину він має померти і всі його статки не будуть хоч щось значити. Тоді я сприймав час як виключну валюту, котру не можливо придбати чи обміняти, але яка є тим, що є найдорожчим в кожного з нас. Але чи таку він має цінність насправді?

Уявімо, що людина хворіє на рак і живе в муках. Скільки коштує час її життя? Чи хапається вона за життя, чи ж, навпаки, хотіла б скоріше позбутися болю за будь-яку ціну? Мабуть, риторичне питання. А що ж до здорових?

Здорові люди не помічають час, котрий вони проводять в соціальних мережах, іграх, гулянках. Одного разу один знайомий сказав мені – найдивніший час, котрий в тебе є, це той коли ти у щось граєш. Бо якщо ти озирнешся назад – зрозумієш, що ти не пам’ятаєш тої миті коли ти в це саме “щось” грав. Не ігри, не часу як такого. І зараз я розумію, що те ж саме можна сказати про “алко-посиденьки” – більшість з яких ти не пам’ятаєш, але витрачаєш на них ресурси, одним з яких є…час. Тож чи такий дорогий, той самий “час”?

Мабуть, чим більша небезпека нас оточує, тим цінніший наш час. Десь близько як півтора місяці я прожив з думкою, що кожна зустріч, прогулянка або якась справа – можуть бути останніми. Бо ж я не знав, чим закінчиться тиждень і, що важливіше – чим почнеться наступний. Де я буду. Що зі мною буде. Тож фраза про “жити як в останній раз” була дуже знайома в цей період. Це надавало більше сенсу кожній справі. Кожній зустрічі. Кожній секунді.

На мій власний розсуд, цінність має не стільки час, скільки те, як ти його провів. Знову і знов згадується поховання батька. І скільки людей тоді зібрались. Котрим він допомагав. Щось робив у них чи для них. Мабуть, найцінніший урок, котрий я засвоїв – треба провести хоч частину життя так, щоб в його кінці був хоч хтось, кому шкода, що тебе вже більше немає. В певному сенсі, це меркантильний сум, бо ж люди шкодують що не зможуть більше до тебе звернутись. Але в нашому цинічному світі і те вже багатого варте.

Тільки ми і наші вчинки придають цінності часу життя, котрий в нас є.

Пост “прозвіздьож” магазинів…

Цей стелаж, що на знімку, було придбано у кількості 5 штук. Коли вони куплялись, в магазині мені спочатку сказали що “їх вже нема”, а потім, коли з’ясувалось що є, додали, що їх у них є 9 штук. Я “окнув”, типу “якщо будуть потрібні то пізніше замовлю”. Пізніше, як бачимо, їх не стало (і ціна зросла), але цікавіше інше.

Бачите примітку під ціною? “За останні 7 днів товар придбали 8 людей”. Тож, стає цікаво, як так сталось, що за 7 днів стелаж придбали 8 людей, коли стелажів залишалось всього…ем…чотири -__-

..і про людей..

Постив ту пісню, ловлю себе на думці “гм…в Тамблері в мене була одна людина, котра б її зрозуміла”. І такий “гм…Тамблер…може там хтось-шось новий з’явився?..” – і такий “ну да…з’явився…а різниці в сраці? Тобі точно-точно зараз недостатньо соціальності і людей? Гм..ну-ну..”